Відповідно до ст. 37 Закону "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" від 16 листопада 1992 р. та іншого законодавства редакцію (видавництво) може бути зобов"язано опублікувати спростування в спеціальній рубриці або на тій самій полосі і тим самим шрифтом, що й спростоване повідомлення: в газеті - не пізніше місяця з дня набрання рішення законної сили, в інших періодичних виданнях - у черговому підготовлюваному випуску.

При спростуванні відомостей по радіо чи телебаченню суд може зажадати від органу масової інформації, щоб резолютивна частина рішення була зачитана диктором в тій самій програмі або циклі передач, в той самий час - не пізніше місяця з дня набрання рішення законної сили. Вільне редагування органом масової інформації тексту рішення або коментар до нього, які за змістом є оспорюванням рішення, недопустимі.

Заяви у цивільній справі про захист честі і гідності судами слід більше уваги звертати на їх відповідність вимогам ст. 137 цивільно-процесуального кодексу України. Така заява має зокрема містити в собі дані про те, які саме відомості, що ганблять особу, поширені відповідачем, з зазначенням часу, способу й осіб, яким такі відомості повідомлені, посилання на докази, що стверджують зазначені обставини, а також прохання про спростування відомостей. Згідно з п. 10 ст. 65 ЦПК України ціна позову, яка складається з кількох самостійних вимог, визначається загальною сумою цих вимог, за вийнятком вимог про відшкодування моральної немайнової шкоди. Тому вимоги про відшкодування моральної шкоди заявлені у справі за позовом про захист честі, гідності і ділової репутації, а також вимоги, заявлені самостійно, оплачуються державним митом за ставками, встановленими для позовів немайнового характеру. Невиконання зазначених вимог тягне наслідки, передбачені ст. 139 цього кодексу.

Особа, стосовно якої поширено відомості, що порочать її честь, гідність або ділову репутацію, має право поряд із спростуванням таких відомостей вимагати відшкодування збитків та моральної шкоди у повному обсязі, заподіяних їх поширенням (ст. 7 ч. 3 ЦК Ураїни). Законодавець розширив права потерпілого, надавши йому можливість вимагати матеріальної і моральної шкоди. Суд вирішує такі вимоги відповідно до ст.440 і ст. 441 ЦК України, виходячи з принципу відшкодування винним шкоди у повному обсязі.

За ст.440 ЦК України і ст. 49 Закону "Про інформацію" повинна відшкодовуватись також моральна шкода, завдана громадянинові внаслідок поширення відомостей, які не відповідають дійсності і ганблять честь та гідність громадянина. Під моральною слід розуміти шкоду пов"язану з моральними і психічними стражданнями, яких зазнав громадянин.

Моральна шкода відшкодовується засобом масової інформації, іншою юридичною особою, посадовою особою чи громадянином за рішенням суду в грошовій або іншій матеріальній формі. Розмір відшкодування у таких випадках визначається з урахуванням характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, інших негативних наслідків, але має бути не менше 5 мінімальних розмірів заробітної плати, відносно відповідачів - фізичні особі може бути враховано їх майновий та сімейний стан.

Організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (посадових) обов"язків.

Статтею 47 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 р. моральна шкода, заподіяна громадянинові в результаті розповсюдження організацією даних, що не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадянина або завдають йому іншої немайнової шкоди, компенсується за рішенням суду цією телерадіоорганізацією, а також винними особами і громадянами.

Відповідно до ст. 7 ЦК щодо вимог про спростування відомостей, які принижують честь, гідність чи ділову репутацію та про відшкодування моральної шкоди встановлюється строк позовної давності в 2 рік, який в разі його пропуску з поважних причин може бути поновлено судом.

Редакції, засновники, розповсюджувачі, державні органи, організації та громадські об"єднання несуть відповідальність за порушення передбачені Законом України "Про друковані засоби інформації (пресу) України" від 16 листопада 1992 року.

До відповідальності за зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації нарівні з авторами інформаційних матеріалів, що порушують цей закон, притягуються журналіст редакції, її редактор )головний редактор) або інші особи, з дозволу яких ці матеріали були поширені.

Редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо:

1) ці відомості одержано від інформаційних агенств або від засновника;

2) вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо доступу, і надання письмової чи усної інформації, наданої відповідно до вимого Закону України "Про інформацію";

3) вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових або державних органів, організацій або громадських об"єднань;

4) вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншими друкованими засобами масової інформації з посиланням на нього;

5) в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом (ст. 34 Закону "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні".

Телерадіоорганізація та телерадіопрацівники звільняються від відповідальності за розповсюдження по телебаченню і радіо даних, що не відповідають дійсності у випадках:

а) якщо ці дані містились в офіційних повідомленнях;

б) якщо ці дані одержано від інформаційних агенств або прес-служб державних органів та органів об"єднань громадян;

в) якщо вони є дослівним цитуванням виступів народного депутата, а також офіційних виступів посадових осіб державних органів;

г) якщо вони містились у авторських виступах, які передаються в ефірі без