Систематичний спосіб – це з'ясування значення норми через встановлення її системних зв’язків з іншими нормами. Сутність його полягає в тому, що норма зіставляється з іншими нормами, встановлюються її місце і значення в даному нормативному акті, галузі права, всій правовій системі. Всі норми потребують системного тлумачення, особливо норми відсилочні і бланкетні, які побудовані так, що можуть розглядатися лише у сукупності з нормами, до яких зроблено відсилання.

В результаті усуваються протиріччя (колізії) між нормами й актами, існують кілька правил усунення протиріч:

1.1.2 Філологічний спосіб.

Сутність філологічного способу укладається в з'ясуванні змісту правових норм через граматичний аналіз словесного формулювання з використанням законів філології; ґрунтується на даних граматики, лексики і припускає аналіз слів, пропозицій, словесних формулювань юридичних норм. Передусім установлюють значення кожного слова і виразу, вжитих у нормативному розпорядженні. Потім переходять до аналізу граматичної форми іменників і прикметників, способів дієслів, виду дієприкметників і т.д. Далі усвідомлюють граматичну структуру пропозицій. Окремі слова і вирази, розділові знаки недопустимо трактувати як зайві. В результаті граматичного тлумачення виявляється буквальний зміст норми права, на підставі якого далеко не завжди можна зробити достовірний висновок.

1.1.3 Історико-політичний спосіб тлумачення.

При цьому способі враховуються історичні умови видання нормативного акта, соціально-політичні цілі, що переслідував законодавець, так само враховуються і соціально-економічні і політичні фактори які обумовили ініціативу і саму появу акта. Важливим є врахування процесу його обговорення – парламентського слухання першого, другого, постатейного тощо, зокрема доповіді і співдоповіді про проект прийнятого нормативно-правового акта. Істотне значення в історико-політичному тлумаченні мають альтернативні проекти, їх порівняння, публікації в пресі під час обговорення законопроекту, дебати в парламенті, внесені поправки, підстави їх прийняття або відхилення. При цьому інтерпретатор переноситься в історичні умови появи правової норми.

1.1.4 Логічний спосіб.

При логічному способі тлумачення використовуються засоби формальної і діалектичної логіки при пізнанні правових явищ. Об'єктом дослідження в логічному способі є внутрішні зв'язки між частинами нормативного акта, логічна структура правових розпоряджень. Особливості законодавчої техніки відображаються на логічній структурі правових розпоряджень, і тому при з'ясуванні змісту закону необхідно здійснювати розумове перетворення тексту нормативного акта. Необхідність логічного перетворення порозумівається внутрішньою логічною структурою правової норми, тому що структурні елементи правових норм (гіпотеза, диспозиція, санкція) можуть матися на увазі (бути опущені) законодавцем для лаконічності, або знаходяться в інших статтях і нормах права.

Слід зазначити, що логічний підхід є притаманним кожному способу тлумачення, оскільки він містить загальнозначущі форми (поняття, міркування) і засоби визначень думки, необхідні для раціонального пізнання.

1.1.5 Спеціально-юридичний спосіб тлумачення.

Спеціано-юридичне тлумачення – це з’ясування значення норми, яке ґрунтується на досягненнях юридичних наук; такі досягнення можуть міститися в самому тексті закону – дефініції понять, а також у роз’ясненнях судових інстанцій і наукових коментарях. Тлумачення права юристом-професіоналом є компетентним внаслідок того, що юрист використовує в процесі тлумачення спеціальні юридичні знання. Тому спеціально-юридичне посідає центральне місце серед інших способів тлумачення.

Логічне (логіко-правове) і спеціально-юридичне тлумачення виділяються не тому, що вони мають якесь особливе “зовнішнє” значення. Навпаки, специфіка цих двох способів тлумачення полягає в тому, що вони складають внутрішню професійно-ціннісну сторону інтерпретатора: юрист не може тлумачити інакше, ніж юридично і логічно. Однак без цих якостей інтерпретатора не відбудуться інші способи тлумачення – філологічне, систематичне, історико-політичне. Тому логічний і спеціально-юридичний аналіз – це скоріше не прийоми аналізу правових норм, а “засадничі” начала і якісні характеристики інтерпретатора, і як такі вони входять до системи його інтелектуальної діяльності, є її основою.1 Інакше: це внутрішній ціннісний зріз професійної правової діяльності.

Дотримання, використання і застосування права неможливе без пізнання змісту правових велінь. Від цього залежить ефективність його впровадження в громадське життя.

_______________________________________________________________________________________________________________________________

1 Скакун О.Ф. Теорія держави і права. – Х.: 2001. – С.407

Роз'яснення (інтерпретація) права є об'єктивізацією попередньої розумової роботи. Об'єктивізація здійснюється у виді акта роз'яснення, мотивувальної частини акта юридичної ради. Роз'яснення (інтерпретація) норм права – є виклад змісту державної волі, вираженої в нормативному акті, що стало можливим у результаті діяльності по її з'ясуванню. Зміст роз'яснення містить у собі прийоми і способи пояснення змісту і цілей правових норм.

Тлумачення права це опосередковане пізнання у формі понять, суджень, умовиводів. Не можна усвідомити зміст правової норми поза діяльністю по її поясненню (розкриття змісту). Також не можна уявити роз'яснення правової норми без процесу пізнання. Тоді можна зробити висновок, що з'ясування і роз'яснення – це діалектично зв'язані сторони тлумачення. Тому існують різні прийоми, способи, інтерпретації правових норм. Існує кілька прийомів і способів з'ясування права: реконструювання правових норм, конкретизація, доказ, спростування тез, ілюстрація.

Роз'яснення і з'ясування зливаються разом в акті тлумачення. З'ясування може не перейти в роз'яснення, але роз'яснення завжди переростає в акт тлумачення. Звідси випливає, що тлумачення – це виражена в особливому акті інтелектуально-вольова діяльність по з'ясуванню і роз'ясненню змісту норм права з метою їхній найбільш правильної реалізації.

2. Види тлумачення права.

Вирішальним моментом у визначенні видів тлумачення правових норм є суб’єкт – особа або орган, що дає це тлумачення. Тлумачити норми права можуть всі суб’єкти права. Суб’єктами тлумачення норм права є органи законодавчої і виконавчої влади, судові і прокурорські органи, юридичні і фізичні особи. Але значення