У деяких випадках законодавець допускає угоди, на дійсність яких не впливає мета, а тому навіть при її відсутності такі угоди мають належну юридичну силу. Вони називаються абстрактними. До абстрактних угод, наприклад, належать розрахунки по визнаному сальдо зустрічних вимог.

2. Умови дійсності угод.

Для того, щоб угода мала належну юридичну силу, вона повинна задовольняти ряд умов. Останні називаються умовами дійсності угод. До них належать умови:

а) про форму;

б) про сторони;

в) про зміст угоди;

г) про відповідальність (єдність) внутрішньої волі і волевиявлення сторін.

Угода, укладена з порушенням зазначених умов, визначається законодавством недійсною. В ЦК України (ст.48) підкреслюється, що недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону. При цьому слово "закон" вживається в широкому розумінні, тобто йдеться про нормативний акт. Всі недійсні угоди, незалежно від особливостей їхнього конкретного виду, об"єднує одна спільна риса - вони суперечать правовим нормам. Виходячи з цього, недійсною має бути визнана угода, яка не відповідає вимогам закону, навіть якщо вона не підпадає під жодну з означених недійсних угод.

Якщо таку угоду укладено, але не виконано, то суд або арбітраж визнає її недійсною без застосування будь-яких санкцій до сторін, оскільки вони ще не порушили закон. Проте, частіше суди й арбітражні суди визнають недійсними угоди, які вже повністю або частково виконані. У таких випадках визнання угоди недійсною означає, що вона не породжує тих юридичних наслідків, заради досягнення яких її укладено. Тому кожна з сторін зобов"язується повернути другій стороні все одержане за угодою (а при неможливості повернути все одержане у натурі - відшкодувати його вартість у грошах), тобто сторони поновлюються в стані, в якому перебували до укладення угоди. Такі наслідки недійсності угоди у науці називаються двосторонньою реституцією (ст. 48 ЦК України).

Це теж загальне правило. Воно застосовується в усіх випадках, коли немає спеціального закону про юридичні наслідки конкретного виду недійсної угоди.

3. Форми угод.

Форма волевиявлення - це форма угоди. Загальні правила про форму угод передбачені у ЦК України. Угоди можуть укладатися усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній). Форма угоди вибирається за розсудом осіб, які її укладають, за виключенням випадків, коли закон зобов"язує укласти угоду у певній формі. Так, угода купівлі-продажу, застави, дарування будівель (жилого будинку чи його частини), дарування іншого майна на суму понад 500 грн., та валютних цінностей на суму понад 50 грн., договори довічного утримання підлягають нотаріальному посвідченню (ст.ст. 227, 244, 426 ЦК України).

Це означає, що їх укладання контролюється державним органом - нотаріальною конторою. Угоди з приводу будівель нотаріально посвічуються:

а) якшо вони за змістом не супуручать діючим законам;

б) якщо їх укладення не порушує прав інших осіб;

в) якшо сам об"єкт угоди - будова - є оборотоздатною, не заставлена і не заборонена (заарештована).

Виявивши, що угода за змістом не відповідає вимогам діючого законодавства, нотаріус відмовляє в її нотаріальному засвідченні.

Угоди державних, кооперативних і громадських організацій між собою і громадянами, а також угоди громадян між собою на суму понад 100 грн. укадаються у письмовій формі (ст. 44 ЦК України). Норма щодо письмової форми угод застосовується, оскільки немає спеціального закону, який допускав би іншу форму. Письмова форма угод між господарськими організаціями передбачена з метою впорядкування прав та обов"язків учасників, зміцнення договірної дисципліни. Також, згідно з ЦК України (ст.ст. 191, 375), укладаються у письмовій формі договори застави, поруки, позики на суму понад 50 грн.

Письмові угоди мають бути підписані особами, які їх укладають. Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписатися, то за його дорученням угоду може підписати інший громадянин. Підпис останнього посвідчується організацією, в якій працює чи навчається громадянин, що укладає угоду, або житлово-експлуатаційною організацією за місцем проживання, або адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, де він перебуває на лікуванні, або органом чи посадовою особою, що вправі вчиняти нотаріальні дії.

У решті випадків угода може бути укладена в усній формі. Зокрема, ст. 43 ЦК України передбачає, що усно укладаються угоди, які виконуються під час укладання, якщо інше не встановлене законодавчими актами Української держави. Але й при усній формі одна сторона повинна одержати від другої письмовий документ, що підтверджеє одержання грошей і підстави цього.

Законодавець не лише встановлює форму угод, а й певними правовими засобами стмулює їх дотримання. До таких засобів належать наслідки недотримання форми угоди: недійсність угоди, обмеження в виборі доказів для підтвердження угоди. Недотримання форми угоди викликає її недійсність лише у випадку, коли такий наслідок прямо передбачений у законі (ст. 45 ЦК України). Судова практика виходить також з того, що коли угода, яка потребує нотаріальної форми, посвідчена не тим органом або службовою особою, на яких покладено здійснення нотаріальних функцій, то вона не може бути визнана укладеною з дотриманням встановленої нотаріальної форми. Суд або арбітраж, встановивши недійсність угоди внаслідок порушення її форми, повертає сторони у попередній стан, тобто застосовує двосторонню реституцію (ст. 47 ЦК України).

Для її застосування досить об"єктивного факту порушення форми угоди, передбаченої відповідним законом. Посилання сторін на те, що вони не знали чи не мали можливості нотаріально засвідчити договір, судом або арбітражем не беруться