2. Суспільно-небезпечне діяння (дія чи бездіяльність). Умови відповідальності за бездіяльність. Значення непереборної сили, фізичного і психічного примусу.

Поняття "діяння" визначається такою сукупністю ознак: діяння повинно бути суспільно небеспечним і протиправним, конкретним, свідомим і вольовим актом поведінки людини.

Суспільна небезпека як ознака діяння полягає в тому, що діяння, яке визнається злочином, посягає на національну безпеку України, особу, суспільство та державу, тобто завдає істотної шкоди суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом, або створює реальну загрозу заподіяння такої шкоди. Суспільна небезпека органічно притаманна діянню.

Протиправність, як ознака діяння згідно зі ст. 7 КК означає, що злочином є тільки те діяння, яке саме в такій якості передбачене кримінальним законом.

Діяня завжди має конкретний характер. Воно являє собою конкретний акт поведінки людини, що відбувається в певній обстановці, місці та часі і завжди проявляється в конкретній дії чи бездіяльності. Людина як соціальна істота вступає до сфери, підвладної кримінальному закону, лише завдяки своїм діям.

Діяння - це свідомий акт поведінки людини, який завжди є наслідком пізнавальної діяльності, відбиттям у свідомості об"єктивного світу. Тому не є діянням в кримінально - правовому розумінні такі рухи тіла, що не контролюються свідомістю, навіть якщо наслідки таких рухів були суспільно небеспечні.

Суспільно небеспечне діяння, яке входить до об"єктивної сторони складу злочину, має бути вольовим, тобто проявленням волі особи. Діяння в якому немає проявлення волі, вчинене, наприклад, внаслідок непереборної сили, фізичного примусу тощо, не може утворити об"єктивну сторону складу злочину.

Дія - це активна, свідома, суспільно небезпечна, протиправна поведінка суб"єкта. Вона є найбільш поширеною формою діяння. Елементарною (найпростішою) одиницею дії є рух тіла. Дія може виражатися в окремому (одиничному) русі тіла, так і в множинності (сукупності). Рухи тіла, які складають дію, повиннні мати цілеспрямований характер і, отже, об"єднуватися метою в єдиний вольовий акт поведінки. Мета, як і об"єкт злочину, відокремлює дію, визначає її предметний зміст. Інакше кажучи, рухи тіла утворюють дію в кримінально правовому розумінні тоді, коли воно контролються свідомістю і спрямовуються волею особи на певний об"єкт. Звідси випливає, що мимовільні (рефлекторні та інстинктивні) рухові акти, які здійснюються поза контролем свідомості і не виражають волю особи, не можуть утворювати дію як ознаку об"єктивної сторони злочину.

З фізичної сторони дія може бути простою і складною. Прості дії містять у собі одиничні (елементарні) акти поведінки людини. Складні дії характерезуються ускладеною структурою. Серед них можна виділити такі, які складаються з кількох актів поведінки, кожний з яких може бути визнаний за самостійну дію.

Залежно від характеру впливу на об"єкт злочину усі дії можна поділити на фізичні та інформаційні. Фізичні (або енергетичні ) дії полягають у застосуванні мускульної, фізичної сили для вчинення злочинного посягання (розкрадання, вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень тощо) і завжди спрямовані на зміну зовнішньої, фізичної сфери предметів матеріального світу. Інформаційні дії полягають у передаванні інформвції іншим особам і виражаються у словесній (вербальній) формі, а також в будь яких інших діях, що несуть інформацію: смислових жестах (конклюдентні дії), виразних рухах (міміка, пантоміміка).

Бездіяльність. Умови кримінальної відповідальності за злочинну бездіяльність.

Бездіяльнність - це пасивна форма поведінки людини, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), яку повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. /1 ст. 98/ Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними і юридичними властивостями, тобто вона суспільно небеспечна і протиправна, є свідомою і вольовою поведінкою людини.

Злочинна бездіяльність характерезується тим, що вона є пасивною формою поведінки людини. Однак така характеристика стосується не реальної поведінки особи в момент вчинення злочину, а тих конкретних дій, які ця особа повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Звідси випливає, що обов"язковою умовою притягнення особи до відповідальності за бездіянність є наявність у неї обов"язку діяти певним чином і наявність реальної можливості діяти таким чином. /1 ст.99/

Обов"язок вчинити певні дії (повинність) може випливати з різних підстав:

а) із закону (наприклад, закон покладає на громадянина обов"язок повідомити органам влади про достовірно йому відомий злочин, що готується або вчинений - ст. 187 КК);

б) з професійних або службових функцій (наприклад, неподання допомоги хворому особою медичного персоналу - ст. 113 КК, службова недбалість - ст. 167 КК);

в) з договору (наприклад, злочинно недбале ставлення до охорони державного або колективного майна - ст. 91 КК);

г) з родинних відносин ( наприклад, ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків - ст. 116 КК);

д) з попередньої поведінки особи, коли вона своїми діями створює небеспечне становище для іншої особи і внаслідок цього зобов"язана подати їй допомогу (наприклад, водій, винний в аварії, повинен надати допомогу потерпілому; невиконання такого обов"язку за певних умов тягне відповідальність за ст.111 КК - залишення в небеспеці)

Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній обстановці мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і відвернути тим самим злочинні наслідки.

Отже при оцінці можливості (або неможливості) виконати покладені на особу обов"язки слід урахувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов"язків, покладених на особу. Ураховуються й суб"єктивні можливості цієї