Революційний уряд в серпні 1960 року, прийняв постанову про націоналізацію шляхом примусової експропріації 26 американських компаній, в тому числі, великих електростанцій, телефонної мережі, нафтоперегонних заводів, 36 цукрових заводи. В серпні 1960 року було видано постанову про націоналізацію майна, прав, акцій всіх діючих на території Куби американських банків, їх філіалів та відділень.

Використовуючи досвід своїх покровителів (СРСР. - Авт.) уряд Куби в жовтні 1960 року видав закон "Про націоналізацію методом примусової експропріації цукрових заводів, фабрик, залізниць та інших промислових та торгівельних підприємств", а згодом закону про націоналізацію кубинських банків тощо.

Таким чином, було ліквідовано місцеву буржуазію, держава перетворилася у єдиного могутнього монополіста. Утворена у 1965 році комуністична партія Куби, стає єдиним політичним лідером в країні. Ігноруючи елементарні економічні та господарські закони на Кубі почалося інтенсивне будівництво соціалістичного суспільства.

Крім соціально-економічних перетворень було проведено реорганізацію державного управління. Були усунуті з займаних посад усі чиновники; розпущено палату депутатів і сенат; втратили свої повноваження провінційні і муніципальні власті; ліквідовано армію та поліцію тощо.

Революційний уряд наділявся необмеженими повноваженнями. В лютому 1959 року було прийнято Основний закон кубинської Республіки. У відповідності з Основним законом законодавча та виконавча влада в країні належала уряду. Президент згідно Основного закону був главою держави. Він уповноважений затверджувати і оголошувати закони, забезпечувати їх виконання, видавати постанови спрямовані на краще виконання законів, а також розпоряджатися по питаннях державного управління та адміністративних питаннях, президент має також право законодавчої ініціативи, таким чином було ліквідовано президентську форму правління, яка існувала при Батісто. Загальне керівництво у справі втілення у життя політики уряду здійснював премєр-міністр.

Поєднання двох гілок влади, виконавчої та законодавчої, призвели згодом до утвердження на Кубі однособового правління Фіделя Кастро.

Єдиною частиною державного апппарату яка не зазнала серйозних змін була судова система. Суди загальної юрисдикції підпорядковувались верховному суду, який складався з трьох колегій: кримінальної, цивільної та адміністративної.

В цілому ж Куба у своєму розвитку нагадує більшість країн, що обрали на той час соціалістичний шлях розвитку: концентрація влади в одних руках (при конституційно закріпленому поділі), посиленням командно-адміністративного управління економікою, втручанням держави у всі сфери державного життя тощо.

Розділ 2. Історія конституційного процесу та характеристика Основного закону Куби

Шлях кубинського народу до власної державності був тивалим та нелегким. Куба була останньою колонією Іспанії у Латинській Америці "Перлина Антильських островів" в силу ряду причин залишалась тривалий час іспанським володінням. Однак національно-визвольний рух на острові розгортався все сильніше і сильніше. Не тільки в історію Куби а й в історію важливих подій всього світу увійшли Десятилітня війна, яка охопила боротьбу за незалежність та відміну рабства (1868-1878 рр.), національно визвольна боротьба 1895-1898 рр., народно-демократична революція 1935 р.

Важливі віхи національно-визвольної боротьби кубинського народу знаходили відображення в розвитку конституційного законодавства. Ще в 1869 році, коли деемократично настроєна креольська верхівка, яку підтримували широкі наодні верстви населення, почали боротьбу проти колонізаторів, делегати повсталих районів зібралися на Конституційну Ассамблею, яка прийняла Конституцію - першу в історії Куби. В цьому документі, який отримав назву Конституція Гуаймаро, проголошувалась незалежність Куби. Вона проголошувалась республікою; вищим законодавчим органом була палата представників, а виконавча влада передавалась кабінету міністрів. Цей документ відображав основні права і свободи людини. Що найважливіше - вільними вважалися всі громадяни країни у тому числі і негри-раби.

Конституція і утворена на її основі республіка, проінавали тільки до 1878 року, коли іспанці одержали перемогу.

Наступним етапом у розвитку конституційного процесу на Кубі - Конституція Хімагуайу. Вона появилася в процесі повстання 1895 року. Після того як національно-визвольна армія звільнила більшу частину країни , нова Конституційна Асамблея , утворена з представників армії утвердила цю конституцію. В ній проголошувався розрив з метрополією і перетворення Куби в демократичну республіку. Керівництво країною було покладено на Урядову Раду, що складалася з Президента і чотирьох міністрів. Термін дії конституції обмежуваався двома роками.

В 1897 році Установчими зборами була прийнята нова Конституція Куби. В ній підтверджувались основні положення Конституції Хімагуайу при цьому зявляється новий розділ про основні права та свободи. Конституція 1897 року розроблялася у відповідності з основними лозунгами боротьби проти Іспанії та республіканського ладу.

Наступна конституція Куби, 1901 року, була розроблена і прийнята в умовах гострої внутріполітичної боротьби. Установчі збори, скликані військовим губернатором США. Багато в чому кубинська конституція нагадувала конституцію Сполучених Штатів. В ній, під тиском США, було зафіксовано певне обмеження незалежності Куби яке знайшло відображення у так званій "поправці Платта", яка складалася з 7 статей. США отримали право тримати на території Куби військово- морські бази тощо.

Черговий етап конституційної історії Куби повязаний з піднесенням демократичного руху у 30-ті роки. Що згодом призвело до прийняття Конституції 1940 року.

Ця конституція була більш прогресивною ніж усі попередні, однак частина положень які декларувались у ній залишилися тільки на папері. В Конституції 1940-го року проголошувалаль рівність громадян перед законом, заборонялася расова дискримінація за кольором шкіри, статі, расі чи класовій приналежності. Була зафіксована свобода політичних партій і профспілок, встановлювався гарантований мініум для заробітної плати, право на щорічні відпустки, матеріальне забезпечення по старості та у випадку безробіття. Законодавча влада належала конгресу який складався з двох палат - сенату і палати представників, виконавча - президенту та уряду. У ряді випадків конгрес міг висловлювати недовіру уряду в цілому та окремим