Кафедра історії держави і права

Курсова робота

Тема: "Характеристика цивільного права за законами Хаммурапі."

Зміст

Вступ

1. Реформи царя Хаммурапі.

2. Законник Хаммурапі.

3. Правове становище населення.

4. Шлюбно-сімейне право.

5. Злочини і покарання.

6. Правосвідомість.

Висновки

Вступ

Історія держави і права, дотримуючись принципу хронології, вивчає структуру, компетенцію, функції органу держави, а також розвиток головних галузей права. Вона стикається з політологією, політичною історією та теорією держави і права. Ця дисципліна вивчає право як єдине ціле, державно-правові інститути і правове становище населення в конкретних умовах конкретних держав.

Історичний процес істотно пов"язаний із влаштуванням людського співжиття. Це стосується як родової організації, так і держави. Перші ранньокласові суспільства з"явилися в \/ тисячолітті до нашої ери. Патріальхальна організація поступилася місцем політичній системі, чим було започатковано цивілізацію.

У межах держави завершив цей перехід від неформальної спільності до формальних стосунків диференційованої соціальної структури. Утворилася нова форма соціальної обумовленості поведінки людей. Пута родоплемінного зв"язку змінила систему етичних, політичних стосунків. Утвердилось поняття суспільної дисципліни.

Держава виявилася єдино можливою формою організації суспільного життя. Вона підняла людство до вищих форм соціальної організації.

1. Реформи царя Хаммурапі.

Вавилонський цар Хаммурапі (1792 - 1750 рр. до н. е.), перемігши в 1763 р. до н. е. царя Ларси Рим-Сіна І, створив могутню централізовану державу, яка стала типовою східною диспотією.

Цар Хаммурапі був талановитим полководцем, досвідченим дипломатом, обачним політичним діячем. Розбивши поодинці дрібних царів і правителів, він під кінець життя об"єднав під своєю владою багато народів Месопотамії і майже всього Дворіччя. Зйого іменем пов"язане піднесення Вавилонського царства.

Хаммурапі заборонив продаж землі общинників, приборкав лихварів, обмежив термін боргової кабали до трьох років, він вперше в історії Месопотамії встановив у законі тарифи оплати найманої праці. За нього на всій території була відновлена іригаційна система. Лихварі, крамарі стали зараховуватися на державну службу, воїни-професіонали почали нести службу фактично довічно, був введений єдиний податок - десятина. Це стабілізувало становище в країні. Хаммурапі, підбиваючи підсумки свого життя і діяльності, писав у законнику, що він провів "велику воду", "наповнив житниці", "поліпшив становище людей".

Автономія храмів у адміністративному і господарському плані була обмежена - вони стали підпорядковуватися царській адміністрації. Призаначення на важливі жрецькі посади також перейшдо у відання царя.

Серед багатьох божеств головним був проголошений бог Мардук, який ніби вручив Хаммурапі абсолютну владу над всіма "чорноголовими", як зазначено в преамбулі його законника. Мардуку поклонялися в Месопотамії понад тисячу років і після смерті Хаммурапі.

Вавилон став не лише адміністративним, а й релігійним центром Месопотамії, всього Дворіччя.

Старовавилонське царство за Хаммурапі являло собою типову східну деспотію. Гоподарська діяльність контролювалася властями, що стримувало приватну ініціативу, підприємництво. Купці стали чиновниками, перебували на службі в правителя. Їх зобов"язували забезпечувати найвигідніші прибутки від продажу продукції з царських земель. Централізація влади простежується і в тому, що за законником Хаммурапі судова система перейшла під контроль царської адміністрації, роль общинних судів обмежилась.

На чолі імперії стояв цар. На його могутність вказує титул тура у вступі законника. Згідно з цим Хаммурапі покликаний на царство богами, він мудрий вождь, сонце Вавилону, дракон серед царів, лютий буйвол, що буцає ворогів, улюбленець мудрої богині Мами. Влада деспота була абсолютною, необмеженою, вважалася божественою. На практиці вона в підсумку визначалася інтересами знаті, класу рабовласників.

Помічником царя у сфері управління був нубанда. Він мав свій адміністративний апарат, за допомогою якого погоджував, спрямовував і контролював роботу всіх відомств імперії з організації громадських робіт, мобілізації населення на очищення каналів, будівництво дамб, спорудження палаців і храмів, з управління військом і комплектуванням ополчення, збору податків, організації охорони громадського порядку.

Помічники нубанди, шапір нарим, відповідав за стан систем водопостачання; мушепіш - за мобілізацію населення на громадські роботи; глава корпорації лихварів вакіль-тамкари - за збір царських мит і податків. Військове відомство очолював вакіль-амуррі.

У провінціях функції місцевого управління і представника царської влади здійснювали: рабианум або хазинаум, шапір нарим і шаган-шакканакум. Рабианум міг бути градоначальником. Йому підпорядковувались квартальні старости, а в сільській місцевості - органи общинного управління.

Названі чиновники очолювали у своїй місцевості всю адміністративну діяльність по збору податей, податків, мобілізації населення на громадську роботу, відповідали за прибуття ополченців до армії. Зовнішня торгівля була монополією держави, її вели купці на чолі з вакіль-тамкари.

Запроваджена Хаммурапі номенклатура посадових осіб на місцях різко обмежила повноваження енсі, лугалів, які відігравали в Шумері і Аккаді центральну роль. У ацрських і храмових володіннях функції управління здійснювали царські чиновники різних рангів і ступенів. Однак органи общинного управління ще не втратили своїх повноважень.

В багатьох місцях закони Хаммурапі виступають проти лихварів, забороняють тамкарам укладати кабальні угоди, в результаті яких общинник міг втратити свою ділянку землі, будинок, робочу худобу. Однак вплив грошовитих людей був очевидним, тамкарам дозволялося купувати навіть наділи землі, що входили до майна "ільк" (земельний наділ наданий воїну), які вважалися невідчужуваними й виключеними із цивільного обігу.

Супериництво між тамкарами і рабианум за вплив закінчилося перемогою перших. Син Хаммурапі Самсуілун не витримав тиску тамкарів і скасував посаду правителя міста та області рабианум. Вакіль-тамкари очолив управління містом, який обирався формально. Фактично це означало не лише скасування посади рабианум, а захоплення багатими тамкарами ключових позицій в управлінні містом, його службами, а головне - забезпечило їм квладу над ринком міста, його організацією (карум). За всієї могутності торгово-лихварської знаті товарно-грошові відносини були розвинуті слабо. А