У переліку покарань головною оголошувалася страта, що передбачалася у 30 складах злочинів. Допускалася заміна тілесного покарання сплатою штрафу. В переліку покарань багато таких, що перетворювали засудженого в інваліда. Так, годувльниця винна в смерті дитини, позбавлялася грудей. Випробовування водою також означали гибель людини, оскільки підозрюваний як правило, тонув. Якщо жриця входила в шинковий заклад, за законом її належало спалити.

Власницю корчми, заїжджого двору, якщо вона мала можливість схопити злочинців і здати їх властям і не зробила цього, належало вбити. Тут, напевне, йшлося про змовників, заколотників, бунтівників.

Отже, законник забезпечував захист інтересів панівного стану рабовласників. Варто відзначити його значення як видатної пам"ятки права Стародавнього сходу, яка мала вплив на юридичні норми інших народів цього регіону. І через тисячу років законник вважався зразком кодифікації, окремі його статті переписували, їх вплив можна прослідити у ряді пам"яток права Близького і Середнього Сходу. Хаммурапі відзначив у заключенні законника: "Мої слова чудові, мої діянне не мають рівних". Пам"ятка права дійсно зробила цього царя знаменитим. На жаль нічого е відомо про правника, який був головним упорядником зводу законів.

6. Правосвідомість

Пам"ятки писемності Стародавнього Вавилону дають можливість частково уявити рівень правосвідомості його жителів. Стосовно вивчення правової культури, поглядів на державу, що побудували в суспільстві, на увагу заслуговує так звана література премудростей: моральні настановлення, збірники приказок, байки, заклинаня на кшалт "Шурпу", "Невинний страдник", Вавилонська Теодиція". Зазначені джерела є вершиною релігійно-філософської думки, в яких також цікаво простережуються міркування про справедливість, право, законність. Держава й релігія перебували в тісному зв"язку, божественні постулати охоронялися світськими законами. Хаммурапі в заключній частині кодексу погрожує карами кожному, хто відважиться скасувати його закони. Нечестивця чекає покарання відразу трьох богів - батька богів Ану, владики Енліля і Сіна - владики небес.

Офіційна ідеологія виходила з того, що все створено богом. Будь-яке навмисне чи мимовільне відхилення від соціальних норм, правил "ме" і "парсу" розцінювалося як порушення божественної волі і могло спричинитися до найтяжчих наслідків. Отже, не була встановлена різниця в порушенні правових, ритуальних чи моральних норм.

Громадська діяльність населення обмежувалася участю в масових походах і зібраннях з нагоди релігійних свят і церемоній. Обов"язок простих людей полягав у несенні трудової повинності, військовій службі, сплаті податків. Все це було розписано, закріплено у звичаях, традиціях. У "Вавилонській Теодиції" фіксувався статус людини: багатий має бути благочестивим, допомагати бідним, а ті, зі свого боку, мають бути смеренними й слухняними, воїни - хоробрими, крамарі - чесними тощо.

Соціальна апатія, фаталізм, навіюваний релігією, сполукали вавилонянина займатися передусім своїми особистими справами, його інтереси звернені до дому, сім"ї, рідних, сусідів. Все, що відбувалося за межами кварталу або поселення, його мало хвилювало. Суть молитв, звернень до богів, пресв"ячувальних написів - турбота про здоров"я і довголіття дітей, спадкоємців, прощення гріхів рідним і близьким. Прислів"я шамерів гласило: "Ніщо не дороге, крім солодощів життя".

Політична діяльність була долею політичного кола осіб з вищої адміністрації, придворних жерців, учених.

У згадуваній "Вавилонській Теодиції" є розділ "Про власті й порядок", у якому до тяжких гріхів віднесені: чаклунство, клятвопорушення, кривоприсяжництво, подання неправдивого позову чи звинувачення, крадіжка, пролиття крові, пограбування, нешанобливе ставлення до родичів і старших, перелюбодіяння, захоплення чужої землі (влади), обрахування, обважування пркупця. Закони Хаммурапі оголошують злочином дачу тамкаром в борг срібла малою міркою, а одержання назад великою.

До поняття гріха входили не лише злочини, проступки, лихі наміри, доведена провина, а й ретуальна нечистота. Надмірна пристрасть до вина й сексуальна розпуста, якщо вони не зачіпали інтересів рідних, не підлягали забороні.

Прості люди розуміли формальність законності, яка понад усе оберігала інтереси багатих. У "Вавилонській Теодиції" є такі фрази, присвячені властям і правопорядку: "Звеличують поважного, /хоча/ він спізнав убивство. Принижують малого, що зла не зробив. Затверджують дурного, кому мерзенність як правда. Проганяють праведного, який шанував волю богів. Наповняють золотом скриньку злодія. Вигрібають із засіків жалюгідного їжу. Зміцнюють сильного, що з гріхом дружить. Гублять слабого, немічного затоптують".

В іншому джерелі - "Безневинний страждалець", - герой дивується тому, що невинний розділяє долю грішників, нечестивців. У "Вавилонській Теодиції" Страждалець запитує: "Чому злі і неправі торжествують, а праведні зазнають невдачі й страждають?" Друг йому відповідає: "Тиж стоїш на землі, а божі задуми далеко". В стражданнях невинних Друг звинувачує самих богів, саме вони "створили людей брехливими, несправедливими". Діалог закінчується втішенням Страждальця: "Винні насамкінець будуть покарані, а праві будуть нагороджені". Напевно, здійснення справедливості передбачалося в іншому світі. Знедолений міг себе втішити тим, що там "розберуться". Бог Шаману все дізнається, йому про все повідомлять.

Справжні грішники, як написано в "Шурпу", будуть покарані. Покарання понесуть ті, хто ігнорує заповітами богів, брехуни, наклепники, пліткарі, ті, хто ображає вдову, розоряє рідних, змушує суддю винести несправедливий вирок. Розплата жде тих, хто неповажав батьків, старших, говорив їм грубощі, хто "схопленого не звільнив, зв"язаного не розв"язав, переслідував праведного", пересунув межовий знак, був лжесвідком, затіяв несправедливу справу у суді, старших ображав, "на ложі нечисто спав, їв і пив з ним".

Засуджувалися ті, хто ваги нечистиві тримав, позбавив права законного спадкоємця, хто негідному вчив, грабував, убивав, "до зла прагнув", займався чаклунством, чародійством, не дотримувався даного слова,