Заслуговує на увагу положення змін до Конституції УРСР щодо тлумачення законів Української РСР. Негативним у повноваженнях Комітету конституційного нагляду УРСР слід розцінювати право законодавчої ініціативи у Верховній Раді УРСР. У разі його реалізації таке право можна було би розцінювати як політичну діяльність Комітету або втягування його у політику. Хоч із питань внутрішньої роботи таке його право було б прийнятним і корисним. Як відомо, дані положення змін до Конституції УРСР так і не були реалізовані ні в законодавстві, ні на практиці. Змінилися часи, і Україна здобула незалежність. Не будучи пов'язаними союзним законодавством, народні депутати України внесли зміни до Конституції УРСР щодо органу конституційної юрисдикції: нині такого статусу набуває Конституційний Суд України!

Передбачалося, що Конституційний Суд України обирається строком на десять років у складі Голови, його заступника та 23 членів Суду. Згодом, у 1992 р. кількість членів Суду була зменшена до 12. Кандидатури для обрання та призначення на посади представляв Верховній Раді України її Голова, а за Законом Укураїни «Про Конституційний Суд України» 1992р. — і Президент України. Важливо відмітити той факт, що за змінами до Конституції України особи, обрані до Суду, не могли одночасно входити до складу інших державних органів, але тільки тих, діяльність і акти яких були «піднаглядними» Конституційному Суду України, а також не могли бути народними депутатами чи належати до будь-яких політичних партій і рухів.

Із даного положення випливає висновок, що Конституційний Суд України розцінювався як орган, що здійснює функції нагляду, а не контролю. Хоч, зокрема за ст. 114І Конституції України у разі визнання Судом указів Президента України такими, що суперечать Конституції і законам України, вони вважаються нечинними, а у разі порушення Президентом України Конституції і законів України (ст. 114) він навіть за висновком Конституційного Суду України міг бути зміщений з посади Верховною Радою України.

Істотним як для органу конституційної юрисдикції, було положення Основного Закону (ст. 112), що особи, обрані до Конституційного Суду України, при виконанні своїх обов'язків були незалежними і підкорялися тільки Конституції України.

Дані конституційні положення були реалізовані частково в Законі України «Про Конституційний Суд України», прийнятому З червня 1992 р., але так і не були реалізовані в практиці суспільних відносин, за винятком одного положення — обрання Голови Конституційного Суду України.

Законом Конституційний Суд України визначався як незалежний орган судової влади, на який покладався обов'язок забезпечувати відповідність законів, інших нормативних актів законодавчої і виконавчої влади Конституції України, та охорону конституційних прав і свобод особи і, таким чином, забезпечувати «конституційну законність і верховенство Конституції України».

У цілому і в своїй основі цей Закон був значним досягненням як політиків, науковців, практичних працівників, так і законодавчого органу. Він ми" би відіграти неабияку роль у стабілізації політичних обставин в суспільстві і державі. Однак даний Закон залишився лише політичним документом, який засвідчив своїм існуванням перемогу певних політичних сил на рівні ухвалення Закону. Першооснова розвитку суспільних відносин ним була визначена, проте ці ж політичні сили самі і блокували його реалізацію в тій частині, яка від них залежала — обрання складу Конституційного Суду України.

Своєрідним етапом у розвитку органу конституційної юрисдикції в Україні є період, протягом якого діяв Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України, укладений 8 червня 1995 р. Ним на рівні Основного Закону були сформульовані багато в чому нові підходи до питань організації та діяльності Конституційного Суду України.

Вперше в Україні у Договорі закріплюється принцип верховенства права, а також положення, що всі органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають здійснювати свої повноваження, виходячи з пріоритетності прав і свобод людини, забезпечення яких — обов'язок держави. Політична, економічна та ідеологічна багатоманітність визначалася як одна із засад подальшого суспільного життя в Україні.

Зазнають змін, уточнень і положення про Конституційний Суд України, який входив, за Договором, до судової системи України, розцінювався як незалежний орган судової влади. Його повноваження — забезпечувати відповідність законів, інших нормативних актів законодавчої і виконавчої влади Конституції України, охорону конституційних прав та свобод людини і громадянина. Щоправда, офіційне тлумачення законів України було прерогативою Верховної Ради України, а тлумачення Конституції України взагалі не передбачалося. Отже, питання законності у його діяльності відпадали, за винятком указів Президента України: вони повинні були відповідати Конституції! законам України.

Елементи новизни з'явилися в питаннях призначення суддів та Голови Суду. Кандидатуру для призначення Верховною Радою України Голови Конституційного Суду України мали подавати спільно Президент України та Голова Верховної Ради України. І далі половину складу суддів мав призначати Президент України, а половину — Верховна Рада України за поданням її Голови. Заслуговує на увагу і той факт, що Президія Верховної Ради України позбавлялася права здійснення конституційного контролю, а