На ці помилки судів неодноразово зверталася увага при узагальненні судової практики. Так, в Постанові Пленуму Верховного Суду від 28 лютого 1968 р. вказувалося, що у справах, прийнятих до судочинства за місцем проживання позивача з порушенням правил про підсудність, судам даються доручення заслухати пояснення відповідача, який проживає в іншому населеному пункті, замість того, щоб розглянути справу за місцем проживання, тобто відповідно до закону, надавши таким чином відповідачу реальну можливість захисту своїх інтересів.

Іноді при судових дорученнях інтереси відповідача зачіпаються ще й тим, що суди розглядають справи, не повідомляючи про це відповідача. Кадирова С.С. звернулася до суду з позовом до Гініатуліна про встановлення батьківства і стягнення алимектів на сина. Позов був задоволений.

При розгляді справи вищестоячими судами було встановлено, що справа була розглянута у відсутності відповідача, пояснення у якого були одержані у порядку судового доручення судом за його місцем проживання, причому у справі немає відомостей про те, чи направлена йому судова повістка. Однак одержані в порядку судового доручення пояснення не звільняють суд, який розглядає справу по суті, від обов'язку повідомити відповідача про час і місце судового засідання. Не повідомивши відповідача про розгляд справи, суд істотно порушує його права1.

Як відомо, закон (ст. 144 ЦПК ) припускає об'єднання в одному судочинстві кількох позовних вимог з метою найшвидшого і найправильнішого їх розгляду та розв'язання. Однак не завжди суд може об'єднати позови. Не припускається об'єднання позовів; якщо це суперечить інтересам відповідача, істотно зачіпає його права.

Типовим прикладом об'єднання позовів є можливість- у справах про розірвання шлюбу розгляду так званих супутніх питань — при кому з батьків залишаються діти, їх матеріальне забезпечення, розділ майна між подружжям, про дошлюбне прізвище одного з подружжя (ст. 137, ЦПК).

Зустрічаються у судовій практиці випадки, коли суди не додержуються умов об'єднання позовів, припускаючи при цьому порушення прав відповідача. Так, наприклад, при розірванні шлюбу не може бути розв'язаним питання про розділ майна (вкладу), якщо на це майно претендують треті особи. Порушенням прав відповідача будуть також випадки, коли суд об'єднує позови, що випливають з різних правовідносин, при цьому спільний їх розгляд не може бути допущений.

Назарова звернулася до суду з позовами до Назарова про розірвання шлюбу і про виселення, обгрунтувавши позовну вимогу тим, що відповідач систематично приходить додому нетверезим, виражається нецензурними словами.

Народний суд, об'єднавши позовні заяви в одне судочинство,
розірвав шлюб між Назаровими і виселив Назарова з будинку, який належав позивачці на праві особистої власності. Вищестояча інстанція, скасовуючи рішення по справі, вказала, що, виносяче рішення про розірвання шлюбу, суд повинен визначити долю дітей, у необхідних випадках розділити майно між подружжям, вирішити питання про дошлюбове прізвище (ст. ст. 34, 36 Кодексу про шлюб і сім'ю ). Оскільки в одне судочинство можуть бути об'єднані лише вказані вимоги, суд не вправі був об'єднати вимогу Назарової про розірвання шлюбу і виселення відповідача.

Відомо, що в певних випадках закон припускає альтернативну підвідомчість, тобто можливість звернення за захистом свого права в один з кількох органів. Для захисту інтересів відповідача йому небайдуже, у який саме орган звернувся з вимогою позивач, і де вона розглядатиметься. У судовій практиці виникли принципово важливі питання захисту інтересів відповідача у зв'язку з правом суду передавати цивільні справи на розгляд, товариських судів. Право народного суду на передачу справи товариському суду сумнівів не викликає. Виникає лише складне питання про згоду сторін на цю передачу.

У процесуальній літературі була висловлена думка, що народний суд може передати справу на розгляд товариського суду лише за взаємною згодою сторін або на прохання про це позивача. Це залежить від категорії справ. Однак Є. Філіпов висловлює тут надто сумнівні рекомендації. Він пише, що позиція відповідача (згода або незгода розглянути спір у товариському суді ) правового значення не має, якщо згоду на передачу справи у товариський суд висловлює лише позивач. З подібною думкою погодитися не можна. Необхідно виходити з того, що відповідач може заперечувати проти передачі справи товариському суду, посилаючись на переконливі підстави (некомпетентність членів товариського суду, їх заінтересованість у результаті справи та ін.)

Тому слід вважати припустимою передачу справи в товариський суд лише за згодою обох сторін. Цим самим будуть гарантовані права та інтереси заінтересованих у результаті справи осіб (сторін). Переконливі аргументи висловлені з цього питання стосовно до передачі товариським судам справ про дрібні правопорушення Р. Ч е р т к о в. Особливості передачі деяких справ на розгляд товариських судів «Радянське право», 1965 р., № 6, стор. 51—62.. Істотним порушенням права на захист відповідача є розгляд і розв'язання цивільної справи у його відсутність без належного повідомлення часу і місця розгляду справи. Токарський звернувся до суду з позовом до Токарської про визнання заповіту і договору дарування недійсними. Народний суд у порушення вимог процесуального закону розглянув справу без відповідачки, позбавивши її тим самим права захищати в суді свої інтереси.

Наглядова інстанція на цих підставах скасувала рішення, вказавши, що рішення належить скасуванню, якщо справа розглянута судом у відсутність когось з осіб, які беруть участь