земельних ділянок кожного члена КСП. Господарська компанія є самостійною юридичною особою, тому в ра-зі її банкрутства стягнення за борговими зобов’язаннями не може бу-ти звернуте на землю, яка перебуває в колективній власності іншої юридичної особи. При цьому за учасниками земельної компанії зберіга-ється право виходу зі своєю земельною часткою. Така організаційна форма, як перехідна має певну перевагу і з точки зору ефективного землеустрою, бо дає змогу забезпечити поступове вилучення ділянок з врахуванням побажань їх власників щодо передачі в оренду тим чи ін-шим господарюючим суб’єктам. Модель, що застосовується фірмою "Ронко”, несе в цьому плані певний ризик: визначення всіх земельних ділянок у натурі на момент реорганізації КСП може призвести до "смугування" земельних масивів і необхідності обміну ділянками в разі передання в оренду окремих з них іншим (різним) господарюючим суб’єктам.
Земельна компанія, створена у формі товариства з обмеженою відпо-відальністю, є альтернативним варіантом вирішення існуючої сьогодні проблеми відсутності належного законодавчого інституту спільної час-ткової власності на землю. Запровадження останнього дозволить форму-вати земельні масиви, що є спільною частковою власністю окремих гро-мадян - власників земельних паїв, з визначенням їх у натурі. Це, в свою чергу, забезпечить розвиток орендних відносин із збереженням :
а) раціональних для товарного виробництва розмірів земельних ді-лянок;
б) права вилучення земельної частки без порушення при цьому ціліс-ності земельного масиву;
в) гарантій права власності на землю за власниками земельних паїв;
г) права вимоги орендної плати за використання землі згідно з до-говором оренди між уповноваженою особою і господарюючим суб’єктом.
Ще одна важлива проблема захисту прав власників земельних паїв в умовах збереження колективної власності на землю - нормативно зак-ріплене право вимоги плати за використання підприємством земельного паю. На практиці ця проблема досить вдало вирішується МФК шляхом ук-ладання договорів про рентні платежі між підприємством і власника-ми земельних паїв. Рентний платіж, по суті, є платою за відмову влас-ника паю від вимоги вилучити земельну частку в натурі протягом пев-ного періоду (3-5 років).
Спробою нормативно врегулювати це питання є Указ Президента Ук-раїни від 15 грудня 1998 р. "Про гарантування захисту економічних інтересів та поліпшення соціального забезпечення селян-пенсіонерів, які мають право на земельну частку (пай)". Проте, як зазначалося на засіданні круглого столу з теми "Механізм передачі в оренду земель-них часток (паїв) членів недержавних сільськогосподарських підпри-ємств", що відбулося 13 січня 1998 р., цей документ не позбавлений су-перечностей. Головна з них стосується терміну "оренда" щодо земельних часток (паїв): як уже зазначалось, об’єктом оренди може бути лише земельна ділянка, виділена в натурі, право на земельну частку об’єктом оренди бути не може.
Заперечення фахівців викликало також і те, що право вимоги плати за земельну частку надається лише пенсіонерам. За неофіційними дани-ми, через безробіття із сільськогосподарського виробництва найближ-чим часом може бути вивільнено близько 4 млн. чол. Отже, значна части-на працездатних власників земельних паїв, з незалежних від них при-чин, втратить роботу, що може спонукати їх до вилучення земельних час-ток, щоб отримувати плату за свій пай через оренду [4]. Це вимагатиме здійснити копітку й затратну процедуру вилучення земельних часток у натурі. Тому було б доцільно врегулювати нормативним шляхом право вимоги плати за використання земельного паю для всіх без ви-нятку власників сертифікатів, а найраціональнішою формою його реалі-зації є договір про рентні платежі.
З функціонуванням колективної власності на землю пов’язана ще одна проблема - передача її в оренду. Що стосується так званої внутрігосподарської оренди, то слід визнати її повну неприйнятність. Так, власники земельних паїв потенційно можуть бути орендарями "своєї" землі, що перебуває у колективній власності підприємства, але згідно із Законом України "Про оренду землі" орендарями земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути юридичні та фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право воло-діння і користування ділянкою. Таким чином, орендар є самостійно гос-подарюючим суб’єктом, і відносини між ним і підприємством виходять за межі внутрігосподарських. По суті, внутрігосподарська оренда - це лише умовна назва однієї з форм організації праці, яка передбачає певний рівень господарської самостійності підрозділу підприємства, і термін "оренда" тут вжито неправомірно. Відмова від поняття "внут-рігосподарська оренда" не означає припинення пошуку ефективних форм організації праці внутрігосподарських підрозділів.
Більш серйозною проблемою є здача в оренду тимчасово не викорис-товуваних земель колективної власності іншим підприємствам. Обгово-рюючи цю проблему під час проведення круглого столу, фахівці наголо-шували на тому, що орендар землі не захищений від ризику вилучення земельних паїв до закінчення строку оренди. З іншого боку, постає пи-тання, якою має бути процедура прийняття рішення щодо передачі землі в оренду: чи досить рішення загальних зборів, прийнятого кваліфікова-ною більшістю, чи необхідна особиста згода кожного власника сертифі-ката.
Пропонувався такий варіант: власник сертифіката укладає договір з підприємством (КСП), в якому засвідчує свою згоду на передання в оренду земель колективної власності і бере на себе зобов’язання не вилучати свій пай протягом певного періоду. З врахуванням укладених договорів в оренду може здаватися земельна ділянка, яка за площею і вартістю не перевищує відповідні суми за сукупністю сертифікатів, що є об’єктами зазначених угод. При цьому частина орендної плати, призначена для виплати власникам сертифікатів, повинна розподілятися між усіма, хто дав згоду на оренду своєї земельної частки.
Наведений аналіз теоретичних і практичних підходів до приватиза-ції землі свідчить про багатогранність і складність цієї справи. І все ж таки необхідно визначити концептуальні підходи у ряді питань земельної реформи. На думку фахівців з