Важливим моментом у цій системі є те, що кредит є емісійним. На думку спеціалістів, така операція не призводить до росту інфляції, а навіть зміцнює фінансову систему, тому що кредит є цільовим і безготівковим. Емісійні кошти сприяють пожвавленню найважливішої галузі господарювання - житлового будівництва. Більш того, запровадження нового житла стимулює новоселів до додаткового попиту на товари тривалого користування: електропобутові прилади, меблі, аудіо- та відеотехніку та ін. Попит пожвавлює виробництво, збільшення товарної маси потребує збільшення грошової маси. У 1997 р. у Білорусі емісійний кредит для житлового іпотечного механізму склав 7,4 трильйона білоруських рублів (близько 190 млн. дол. США). Проте аналіз загальної фінансової економічної ситуації в Білорусі в першому півріччі 1999 р. свідчить про її нестабільність, що проявилося в рості інфляції. Для громадян Білорусі, що не стоять у черзі з поліпшення житлових умов, є можливість придбати житло на основі моделі цільового вкладу. Ця система потребує накопичень на цільовому особистому рахунку в Ощадбанку 50% вартості квартири. Після цього хазяїн рахунка одержує кредит на другу половину вартості на термін до 96 місяців під пільгові відсотки.

Аналіз накопиченого досвіду показує, що всі кредити, запропоновані на комерційній основі банками для придбання житла, як правило, доступні обмеженому колу осіб. Створення механізму житлового іпотечного кредитування з усіма необхідними елементами здешевить іпотечні кредити і перетворить їх у засоби рішення житлової проблеми для більш широкого кола громадян. Державне пільгове іпотечне кредитування проблематичне внаслідок гострого дефіциту бюджету і відсутності визначених принципів, необхідних для роботи іпотечного механізму.

* * *

У статті розглядається практика житлового іпотечного кредитування в Україні, Росії, Білорусі. Висвітлюються проблеми і перспективи розвитку житлової іпотеки в економіках, що трансформуються.

The practice of the housing mortgage crediting in Ukraine, Russia, Byelorussia and problems, perspectives of the development of the housing mortgage at the economies that are being transformed are examined andanalysed in the article.

Л. Шкварчук © Шкварчук Л., 1999

Активізація інноваційних процесів як механізм

забезпечення зростання економіки України

Ефективний перехід до ринку і забезпечення економічного зростання України неможливі без вирішення проблеми активізації технологічних змін та прискорення інноваційного процесу. Це пов'язано з необхідністю докорінної перебудови достатньо потужного і в той же час надвитратного та неефективного виробництва. Основна мета стратегії промислово-інноваційної політики України полягає у забезпеченні модернізації та структурної перебудови виробничого потенціалу, ефективного освоєння науково-технічних розробок, утвердження на цій основі України як високотехнологічної держави. Проте сучасний період розвитку економіки України характеризується різким скороченням інноваційної діяльності. Негативний вплив спричиняє інфляція, спад виробництва, неплатоспроможність підприємств, ріст цін, розбалансованість бюджету. Дестабілізація економіки, нестача коштів, відсутність зацікавленості у створенні і тиражуванні інновацій призводять до кризових явищ у сфері безпосереднього виробництва. Це породило складну і багатогранну проблему становлення і росту національного виробництва, вирішення якої вимагає оновлення всієї інноваційної політики і діяльності України і насамперед зміни їх концепцій, парадигм і програм.

Інноваційний шлях розвитку показав свою ефективність при розбудові повоєнних Німеччини та Японії, а пізніше Південної Кореї та країн групи так званих “азіатських тигрів”. Не втрачає актуальності він і сьогодні, адже головною особливістю розвитку цих країн є високі темпи економічного розвитку. Так, якщо у 1960 році Японія відставала за показником ВНП на душу населення від США майже у п’ять разів, то у 80-ті роки Японія випереджала США і країни Західної Європи за середньорічними темпами росту ВНП в декілька разів. Успіхи японської промисловості привели до того, що ця країна стала світовим лідером у виробництві ряду груп товарів провідних галузей [1]. Вирішальну роль в економічному динамізмі Японії відіграла свідома ставка на максимальну інноваційну діяльність як фактор виробництва.

Яскравим прикладом інноваційного шляху розвитку стала Південна Корея. Зростанню ВНП за 17 років (1970 – 1987 рр.) у 36,6 раза відповідає збільшення витрат на науку у 220 разів. Показник зростання кількості досліджень не піддається інфляції, тому його збільшення у 22,8 раза є дуже суттєвим [2]. Досвід Південної Кореї переконливо доводить, що економічне “диво” має потужне інноваційне підґрунтя.

Вивчаючи особливості функціонування ефективних економічних систем, вчені дійшли висновку, що досягнення результатів їх потужного розвитку стало можливим завдяки впровадженню в цих країнах особливих форм і методів управління, зокрема управління інноваціями. Тому ми вважаємо, що інноваційний шлях розвитку України повинен передусім спиратися на науково обґрунтовану і практично вивірену систему управління інноваціями.

Отже, необхідність переходу до економічного пожвавлення та зростання економіки України передбачає розробку принципів і механізмів ефективного управління інноваціями. А це вимагає вивчення і аналізу досягнень економічної теорії з питаннь інноваційного розвитку економіки, дослідження сучасних тенденцій у прискоренні інноваційного процесу, а також узагальнення досвіду реалізації промислово–інноваційної політики у різних країнах світу. Адже в сучасному світі співвідношення сил між державами, їх конкурентоспроможність на ринку визначається не стільки наявністю у них тих чи інших ресурсів, скільки порівнянням їх інноваційних можливостей, вмінням ефективно використовувати останні. Світова значимість держави однозначно визначається сукупним інноваційним потенціалом, сумою високих технологій та темпом їхнього продукування. І хоча інноваційний шлях розвитку вважається одним із найскладніших [3], але в той же час успішна реалізація поставлених завдань інноваційного розвитку дає можливість країні в кінцевому результаті досягнути стабільності економічного устрою та піднесення життєвого рівня населення, що, безумовно, є кінцевою метою розвитку прогресивного суспільства.

Економічна теорія як основну умову прибутковості виробництва висуває збереження економічної стабільності через стійкість його функціонування. Тобто функціонування виробничої