Помалу неспокійний період переселення й улаштування проходить. Нові народи починають вести більш-менш спокійне життя, розвиваються, і ще через кілька сторіч настає момент, коли усе, що було продумано і створене античним генієм, робиться зрозумілим і коштовним його спадкоємцям. Настає відродження античного права, античної культури, античного мистецтва.

Природний економічний розвиток нових народів приводить їх до міжнародних торгових відносин. Знову, як у старому світі, на ґрунті міжнародного обміну сходяться один з одним представники різних національностей, і знову для регулювання цього обміну виникає нестаток у єдиному загальному праві, праві універсальному. Знову економічний прогрес вимагає звільнення особистості від усякого феодального, общинного і патріархального пута, вимагає надання індивіду волі діяльності, волі самовизначення. І спадкоємці згадують про закинутий ними заповіт античного світу, про римське право, і знаходять у ньому саме те, що було потрібно.

Римське право робиться предметом вивчення: воно починає застосовуватися в судах, воно переходить у місцеве і національне законодавство, відбувається те, що зветься рецепції римського права. У багатьох місцях Corpus Juris Civilis Юстиніана робиться законом. Римське право воскресло для нового життя і в другий раз об'єднало світ. Весь правовий розвиток Західної Європи йде під знаком римського права аж до нинішнього часу: лише з часу вступу в дію нового загальнонімецького цивільного укладення - з 1 січня 1900 р. зникла формальна дія Юстиніанівського Зводу в тих частинах Німеччини, у яких воно ще зберігалося. Але матеріальна дія його не зникла і тепер: усе саме коштовне з нього перелито в параграфи і статті сучасних кодексів.

Римське право визначило не тільки практику, але і теорію. Безупинне багатовікове вивчення римського права, особливо залишків римської юридичної літератури, формувало юридичне мислення Західної Європи і створювало сильний клас юристів, керівників і діяльних помічників у всій законодавчій роботі. Поєднуючи Європу на практиці, римське право поєднувало її й у теоретичних шуканнях: юриспруденція французька працювала весь час рука об руку з юриспруденцією німецькою чи італійською, говорила з нею на тій самій мові, шукала вирішення тих самих проблем. Так виникала на ґрунті римського права дружна загальна робота всієї європейської юриспруденції, що продовжувала роботу мислителів античного світу: смолоскип, запалений яким-небудь римським Юліаном чи Папіньяном, дійшов до сучасних вчених усіх націй.

Така історична доля римського права. Ставши синтезом усієї юридичної творчості античного світу, воно лягло потім як фундамент для правового розвитку нових народів, і як такий фундамент, загальний для всіх народів Західної Європи, воно вивчається повсюдно - у Німеччині, Франції, Італії, Англії і т.д. Ставши базисом, на якому століттями формувалася юридична думка, воно вивчається і тепер, як теорія цивільного права, як правова система, у якій основні юридичні інститути і поняття знайшли собі найбільш чисте від усяких випадкових і національних фарбувань вираження. Недарма за старих часів воно вважалося за самий писаний розум, за ratio scripta.

Але вивчення римського права аж ніяк не повинне приводити до сліпої віри в його непогрішність, до віри в те, що далі йти нікуди. Така віра була б противна історії, була б противна і того духу вільного дослідження, яким були перейняті самі творці римського права - римські юристи. Гаслом сучасної юриспруденції є знаменитий вислів Ієрінга - "durch das romische Recht, aber uber dasselbe hinaus" - "через римське право, але вперед, далі за нього". Засвоївши те, що було створено предками, нащадки повинні працювати далі самі, тому що правові проблеми не такі, щоб вони могли бути вирішені раз і назавжди. Нові умови постійно ставлять на чергу нові задачі, і юриспруденція повинна постійно залишатися на своєму посту. Бути перед народом, висвітлювати йому шлях, направляти його правосвідомість до блага і правди в людських відносинах - такий щирий обов'язок юриспруденції і її окремих представників.

2. Предмет "Римського права"

Терміном "римське право" позначається право античного Рима, право Римської держави рабовласницької формації.

Предметом вивчення "Римського цивільного права" є найважливіші інститути майнового права (а в зв'язку з ними також сімейного права).

Терміном "цивільне право" у сучасних системах права позначають в основному ту область права, що регулює майнові відносини в даному суспільстві.

У латинській мові слову "цивільний" відповідає слово civilis. Однак ius civile у римському праві по своєму змісту не відповідає сучасному терміну "цивільне право". Ius civile у римському праві має різне значення. Цим терміном позначається насамперед споконвічне національне давньоримське право, що поширює свою дію винятково на римських громадян квиритів; тому воно й іменується також квиритським правом. У цьому значенні ius civile протиставляється "праву народів" (ius gentium), дія якого поширювалося на все римське населення (включаючи так званих перегринів).

Оскільки ius gentium регулювало майнові відносини, що виникали між перегринами, між римськими громадянами, і між тими й іншими, воно являло собою різновид римського цивільного права. Треба помітити, що тим самим терміном ius gentium римські юристи позначали і більш широку філософську категорію — право-загальне для всіх народів; думаючи, що сюди входять правила, що підказуються самою природою людини, вони вживали для позначення цієї категорії також вираз ius naturale, природне право.

Ius civile в інших випадках протиставляється тій системі права, що склалася в практиці преторів (і деяких інших магістрів) і іменується преторським правом. У цьому протиставленні ius civile позначає норми права, що виходять від