Особи, які вчинили злочин у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за вбивство (статті 93—98), посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця (стаття 190'), умисне заподіяння тілесних ушкоджень, що спричинили розлад здоров'я (статті 101—104, 106 частина 1 та 1894), зґвалтування (стаття 117), крадіжку (статті 81,86', 140,223 і 2292), грабіж (статті 82, 86', 141, 223 і 2292), розбій (статті 86, 86', 142, 223 частина 2 і 2292 частина 3), злісне або особливо злісне хуліганство (стаття 206 час-тини 2 і 3), пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо- та нафто-продуктопроводів при обтяжуючих обставинах (стаття 78' частини 2 і 3), умисне знищення або пошкодження державного, колективного майна чи

індивідуального майна громадян, що спричинило тяжкі наслідки (статті 89 частини 2 і 3 та 145 частина 2), а також за умисне вчинення дій, які можуть викликати аварію поїзда (стаття 78).

До особи, яка вчинила у віці до вісімнадцяти років злочин, що не становить великої суспільної небезпеки, якщо буде визнано, що її вип-равлення можливе без застосування кримінального покарання, а також до особи, яка до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відпові-дальність, вчинила суспільне небезпечне діяння, передбачене цим Ко-дексом, суд може застосувати примусові заходи виховного характеру, які не є кримінальним покаранням.

(Стаття 10 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від 27.06.61, від 17.08.66, № 2368-07 від 12.12.69, № 3130-08 від 14.10.74, № 1848-09 від 23.03.77, № 647-12 від 18.01.91; Законами № 2468-12 від 17.06.92, № 3787-12 від 23.12.93, № 246/94-ВР від 15.11.94, № 388/96-ВР від 02.10.96)

Стаття 11. Примусові заходи виховного характеру До осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років або суспіль-не небезпечне діяння до виповнення віку, з якого настає кримінальна відпо-відальність, суд може застосувати такі примусові заходи виховного ха-рактеру:

1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

2) застереження;

3) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за його згодою, а також окремим громадянам на їх прохання;

4) покладання на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно або заробіток, обов'язку відшкодувати заподіяні збитки;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються спеціальними положеннями.

Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому громадського вихователя в порядку, передбаченому відповідним Положен-ням.

(Стаття 11 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 284-07 від 26.08.67, № 1848-09 від 23.03.77; в редакції Закону № 3787-12 від 23.12.93)

Стаття 12. Неосудність

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчи-нення суспільне небезпечного діяння була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати своїх дій або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоум-ства чи іншого хворобливого стану. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру.

Не підлягає покаранню також особа, яка вчинила злочин в стані осуд-ності, але до винесення судом вироку захворіла на душевну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватись примусові за-ходи медичного характеру, а після одужання вона може підлягати пока-ранню.

Стаття 13. Примусові заходи медичного характеру До осіб, які вчинили суспільне небезпечні діяння в стані неосудності або вчинили такі діяння в стані осудності, але захворіли до винесення вироку або під час відбування покарання на душевну хворобу, що позбав-ляє їх можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, судом може бути застосовано такі примусові заходи медичного характеру, що здійсню-ються лікувальними закладами органів охорони здоров'я:

1) поміщення в психіатричну лікарню з звичайним наглядом;

2) поміщення в психіатричну лікарню з посиленим наглядом;

3) поміщення в психіатричну лікарню з суворим наглядом.

Суд, визнавши необхідним призначити примусовий захід медичного характеру, обирає його вид залежно від душевного захворювання особи, характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого нею діяння.

Поміщення в психіатричну лікарню з звичайним наглядом може бути застосоване судом щодо душевнохворого, який за своїм психічним ста-ном і характером вчиненого суспільне небезпечного діяння потребує три-мання в лікарні і лікування в примусовому порядку.

Поміщення в психіатричну лікарню з посиленим наглядом може бути застосоване судом щодо душевнохворого, який вчинив суспільне небез-печне діяння, не зв'язане з посяганням на життя громадян, і за психіч-ним станом не являє загрози для оточуючих, але потребує тримання в лікарні і лікування в умовах посиленого нагляду.

Поміщення в психіатричну лікарню з суворим наглядом може бути застосоване судом щодо душевнохворого, який за своїм психічним ста-ном і характером вчиненого суспільне небезпечного діяння являє особли-ву небезпеку для суспільства і потребує тримання в лікарні і лікування в умовах суворого нагляду.

Осіб, поміщених у психіатричні лікарні з посиленим або суворим на-глядом, тримають в умовах, що виключають можливість вчинення ними нового суспільне небезпечного діяння.

Якщо не буде визнано необхідним застосування до душевнохворого примусових заходів медичного характеру, а так само в разі припинення застосування таких заходів суд може передати його на піклування роди-чам чи опікунам при обов'язковому лікарському нагляді.

(Стаття 13 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 5397-11 від 10.02.88)

Стаття 14. Відповідальність за злочин, вчинений в стані сп'яніння

Особа, яка вчинила злочин в стані сп'яніння, не звільняється