Суд, незалежно від призначеного кримінального покарання, може на-правити на примусове лікування особу, засуджену за злочин, вчинений на грунті алкоголізму чи наркоманії. Примусове лікування цих осіб прова-диться, залежно від міри кримінального покарання, відповідно у місцях позбавлення волі або спеціальних медичних закладах.

Припинення примусового лікування провадиться судом у порядку, вста-новленому Кримінально-процесуальним кодексом України.

В разі вчинення злочину особою, яка зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами і ставить у зв'язку з цим себе і свою сім'ю в тяжке матеріальне становище, суд, поряд з застосуванням за вчинений злочин покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, може за клопо-танням членів її сім'ї, профспілкової чи іншої громадської організації, прокурора, органу опіки і піклування або лікувальної установи визнати її обмежено дієздатною. Над цією особою встановлюється піклування в порядку, передбаченому Кодексом про шлюб та сім'ю України.

(Стаття 14 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 1879-08 від 03.07.73, № 2281-09 від 01.07.77, № 4452-11 від 21.08.87; Законом № 2468-12 від 17.06.92)

Стаття 15. Необхідна оборона

Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можли-вості уникнути посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту інте-ресів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспіль-ства або держави від суспільне небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайно-го відвернення чи припинення посягання.

Не є злочином застосування зброї або будь-яких інших засобів чи пред-метів, незалежно від наслідків, якщо воно здійснено для захисту від на-паду озброєної особи чи нападу групи осіб, відвернення протиправного насильницького проникнення у житло чи інше приміщення або якщо осо-ба, яка здійснює захист, не могла внаслідок переляку або сильного ду-шевного хвилювання, спричиненого суспільне небезпечними діями, оці-нити відповідність захисту характерові посягання.

Перевищення меж необхідної оборони, тобто завдання тому, хто по-сягає, шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи обста-новці захисту, тягне за собою відповідальність лише у випадках, спеці-ально передбачених кримінальним законом.

Дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посяган-ня, спрямовані на затримання особи, яка вчинила напад, і доставлення її відповідним органам влади, як правомірні, прирівнюються до необхідної оборони, якщо вони були необхідні для затримання і відповідали небез-печності посягання і обстановці затримання злочинця.

(Стаття 15 із змінами, внесеними згідно із Законам № 2468-12 від 17.06.92. в редакції Закону № 2933-12 від 26.01.93)

Стаття 16. Крайня необхідність

Не є злочином дія, яка хоч і підпадає під ознаки діяння, передбачено-го кримінальним законом, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам цієї людини або інших громадян, якщо цю небезпеку за даних обставин не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернута шкода.

(Стаття 16 із змінами, внесеними згідно із Законам № 2468-12 від 17.06.92)

Стаття 17. Відповідальність за готування до злочину і за за-мах на злочин

Готуванням до злочину визнається підшукання або пристосування за-собів чи знарядь або інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Замахом на злочин визнається умисна дія, безпосередньо спрямована на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного.

Покарання за готування до злочину і за замах на злочин призначаєть-ся за законом, який передбачає відповідальність за даний злочин.

Призначаючи покарання, суд враховує характер і ступінь суспільної небезпечності дій, вчинених винним, ступінь здійснення злочинного на-міру і причини, через які злочин не було доведено до кінця.

Стаття 18. Добровільна відмова від вчинення злочину Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця,

підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, коли фактично

вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Стаття 19. Співучасть

Співучастю визнається умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні злочину.

Співучасниками злочину, поряд з виконавцями, визнаються організа-тори, підмовники і пособники.

Виконавцем визнається особа, яка безпосередньо вчинила злочин. Організатором визнається особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням.

Підмовником визнається особа, яка схилила до вчинення злочину. Пособником визнається особа, яка сприяла вчиненню злочину пора-дами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, а також особа, яка заздалегідь обіцяла сховати злочинця, знаряддя і засоби вчи-нення злочину, сліди злочину або предмети, добуті злочинним шляхом.

Ступінь і характер участі кожного з співучасників у вчиненні злочину повинні бути враховані судом при призначенні покарання.

Стаття 20. Переховування

Заздалегідь не обіцяне переховування злочинця, а так само знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину або предметів, добутих злочин-ним шляхом, тягне відповідальність лише у випадках, спеціально перед-бачених статтею 186 цього Кодексу.

(Стаття 20 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР від 10.09.62;

Законом № 2468-12 від 17.06.92)

Стаття 21. Недонесення

Недонесення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинений злочин тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених статтею 187 цього Кодексу.

(Стаття 21 із змінами, внесеними згідно з Указам ПВР від 10.09.62;

Законом № 2468-12 від 17.06.92)