На початку 60-х років ХІХ сторіччя розвилась антропологічна теорія, яка народжена ломбарзіанським вченням. Її прихильники виходили з існування вродженої схильності до злочину. Пізніше це стало пов’язуватись з хромосомами.

Дослідження вчених Англії, США, Австралії та інших країн виявили підвищений відсоток хромосомних аномалій серед обстеження злочинців у порівнянні з контрольною групою. При цьому, як правило, підбирались злочинці чи то з розумовими відхиленнями, чи то високі на зріст, що характерно для носіїв вказаної аномалії, які відрізнялись, на думку вчених, агресивністю та жорстокістю поведінки.

Серед вітчизняних кримінологів (в колишньому СРСР) прихильником цієї теорії був професор І.С. Ной, який вважав, що:

“Незалежно від середовища людина може не стати ні злочинцем, ні героєм, якщо народиться з іншою програмою поведінки”.

У свою чергу Ємельянов В.П. зробив такий висновок:

“Тільки певний склад економічних, ідеологічних, соціальних, біологічних факторів дає реакцію, що називається злочином... Причина злочинності – це синтез різноманітних явищ соціальної та біологічної властивості”.

Оцінюючи значення генетичної програми для формування самої поведінки, потрібно мати на увазі звичайно, що немає спеціальних генів, які б однозначно визначали, наприклад, альтруїзм, егоїзм чи антисоціальну поведінку.

Питання про можливість подолання впливу хромосомних аномалій у цьому клубку різних несприятливих факторів просто залишається без відповіді до теперішнього часу. (Приклад по сину Чекатіла який повторив батька злочин).

У той же час генетик Дубінін М.П. вважає: “Людина не отримує від народження готової соціальної програми, вона створюється у ній суспільною практикою в ході її індивідуального розвитку.” Іноді вчені посилаються у якості доказів пріоритету біологічного, вродженого у життєвій програмі людини, у т.ч. в механізмі її злочинної поведінки, на дослідження близнят. Проте німецький психолог та соціолог Вальтер Фрідріх на підставі глибоких досліджень близнят зробив такий висновок:

“Інтереси і установки визначаються суспільним середовищем і розвиваються у соціальній діяльності людини”.

Поряд з антропологічним в кримінології завжди існував і інший підхід – соціальний, який заперечував біологізацію злочинної поведінки. На початку ХХ століття Піонтковський А.А. писав, що неможливо пояснити мінливе соціальне явище - злочин – постійними властивостями природи людини, у т.ч. “злочинної людини”.

Решетніков Ф.М. Відзначав, що тлумачення злочину як симптомів біологічних чи психологічних недоліків злочинця означає ігнорування його дійсної природи як явища, породженого соціальними причинами.

Людина вчиняє злочин, будучи такою, якою вона є . І біологічні, і соціальні особливості людини детермінують злочинність. Не випадково в кримінальному судочинстві проводяться судово-психологічні, судово-психіатричні, судово-медичні та інші експертизи при вивченні злочинності, її причин та умов здійснюються міждисциплінарні та комплексні дослідження злочинців.

Проте поряд з обліком різних характеристик злочинців потрібно все ж таки відрізняти злочинців, тобто осудних осіб, які досягли певного віку та здатних усвідомлювати фактичний характер, суспільну небезпеку своїх дій, керувати ними; та осіб, які не володіють такими властивостями, або неосудних. Останні не є об’єктом вивчення кримінології.

Науки про людину будуть розвиватись та давати нам все більш повні знання про природу поведінки людини. Відомий вплив на різних спеціалістів ідей Фрейда та його послідовників. В останні роки стали висловлюватись ідеї про “космічне програмування” поведінки кожної людини на Землі.

Але підхід кримінологів носить незмінний характер: він повинен відповідати на питання про причини злочинної поведінки осудних осіб, які діють у ситуаціях, що допускають крім кримінальної інші варіанти поведінки.

Отже, стосовно до злочинців, які здатні правильно оцінювати характер своїх вчинків керувати ними, виникає питання про те, чому обраний саме кримінальний варіант поведінки. Це вже питання про причини явища. Тут значення мають саме соціальні характеристики злочинців. Ось чому таку увагу кримінологи приділяють особистості злочинця.

2. Злочинці як об’єкти та предмети кримінологічного вивчення.

Об’єктами кримінологічного вивчення є:

1) окремі особи, які вчиняють злочини;

2) різні категорії злочинців: неповнолітні, рецидивісти тощо;

3) різні кримінологічні типи злочинців.

При цьому вивчаються одночасно особи, які за аналогічних умов не вчиняли злочинів, поводили себе правомірно.

Разом з тим, кримінологічне вивчення злочинця не може бути вичерпним дослідженням всієї складної комплексної проблеми людини та її діяльності.

Кримінолог вивчає злочинність та злочинця в межах так званої часткової детермінації, коли розкриття причин та умов явища є свідомо неповним з точки зору філософії, всіх наук про людину та суспільство.

Отже, виникає завдання виділити коло тих характеристик, які дозволяють виявити найближчі причинні зв’язки щодо злочину і злочинності комплекси та ланцюги, для поглибленого вивчення яких кримінолог звертається до інших спеціалістів.

Найпоширенішим в кримінології є виділення шести груп ознак:

а) соціально-демографічні;

б) кримінально-правові;

в) соціальні в різних сферах життєдіяльності чи, як іноді говорять, соціальні зв’язки;

г) моральні властивості;

д) психологічні ознаки;

е) фізичні (біологічні) характеристики.

При цьому, особистість злочинця вивчається одночасно у двох аспектах:

- з одного боку, як об’єкта соціальних зв’язків та впливів;

- з іншого, - як суб’єкта, схильного до активної цілеспрямованої, перетворюючої діяльності.

Крім цього, виділяються характеристики, які умовно можна назвати як:

1) об’єктивні: соціальні позиції та ролі, діяльність особистості;

2) суб’єктивні: мотиваційно-споживацька сфера, ціннісно-нормативна характеристика свідомості.

Саме в межах першої групи характеристик аналізуються уже зазначені соціально-демографічні, кримінально-правові ознаки.

3. Вивчення соціальних позицій, ролей та

діяльності злочинців.

Існує чотири підходи до визначення та розуміння соціальних ролей:

1. Поведінка людини залежить від позицій, які вона займає в суспільстві. Це нормативне розуміння соціальної ролі.

Саме соціальна позиція – своєрідний вузол зв’язків у соціальних відношеннях, а роль – зміст вимог, що пред’являються до особи, яка займає цю позицію.

2. Роль – це спонтанна, вільна поведінка особи, що обумовлена її індивідуальними особливостями.

3. Роль – це зміст очікування інших людей та