4. Роль – це продукт взаємодії соціальних факторів та внутрішнього світу людини.

В кримінології доцільно виходити із нормативного розуміння ролі.

Таким чином, соціальна позиція – це комплекс відносин у соціальному середовищі (системі). Кожній соціальній позиції відповідає сценарій ролі, що одночасно контролюється на три групи суб’єктів:

а) державу та її офіційні приписи (закони, підзаконні акти);

б) суспільство та не правові соціальні норми (моральні, етичні);

в) неофіційні суспільні структури (сім’я, групи співробітників тощо) та неписаних правил поведінки, соціальні очікування. Сюди ж відносяться і злочинні формування з їх своєрідними нормами поведінки та соціальними очікуваннями.

Розрізняють такі типи ролей:

- роль як сукупність нормативних приписів, що відповідають даній позиції;

- роль як розуміння особою того, що від неї вимагається і що вона має намір виконувати;

- фактичне виконання ролі в конкретних умовах місця та часу.

Кримінологічно значимими є такі соціально-ролеві ситуації:

1. Людина не займає багатьох соціальних позицій, які б дозволили їй ознайомитись з нормами держави “великого суспільства”, тобто суспільства з високим рівнем суспільної та індивідуальної правової психології, національної гідності, поваги до народу, його історії, і вести себе у відповідності вимогами права та моралі.

2. Особа займає одночасно позиції, які пов’язані з суперечливими вимогами, нормами поведінки, тобто у наявності конфлікт соціальних позицій та ролей (закон забороняє укриття злочинів від обліку, а керівництво органів міліції вимагає це робити).

3. Громадянин займає такі позиції, які прямо диктують протиправну, злочинну поведінку (член злочинної групи тощо).

4. Відсутність наслідування ролей та позицій, у результаті чого відзначається готовність особи дотримуватись правових норм у відповідній соціальній позиції (халатність, порушення правил охорони праці тощо).

5. Особа займає одні соціальні позиції, а орієнтується на інші (незаконне збагачення, хабарництво, т.д.).

6. Конфлікт вже виконаних та таких, які очікуються у майбутньому ролей (конфлікт реального та очікуваного).

В динамічному аспекті зустрічаються:

а) пряма послідовність соціальних позицій і ролей, які породжуються у певних взаємодіях злочину поведінки;

б) суттєве негативне поглиблення змісту соціальних ролей, коли вони із норм, що суперечили тільки вимогам моралі, перетворились у норми, які суперечать вимогам закону;

в) погіршення процесу нормального формування та нормальної життєдіяльності особи, через наявність чи відсутність у минулому певних соціальних ролей та позицій.

При аналізі діяльності осіб, які вчиняють злочини, враховуються такі обставини:

1) фактична поведінка осіб, що не відповідає змісту ролі;

2) особистість являє собою певну цілісність при всій багатоманітності її позицій та ролей, в діяльності вона проявляє себе саму у цій цілісності;

3) діяльність чинить на особу обережний вплив (обережний тому, що особа є вільною у своїй діяльності до того часу, поки не чинить злочину), при цьому, важливо чи не схвалюється поведінка, закріплення цієї поведінки взагалі та її результатів у свідомості особи. У цьому аспекті кримінологічно значимою є проблема безкарності частини злочинців, баланс досягнень та втрат злочинця у результаті протиправної діяльності.

Під час вивчення діяльності особи важливо знати такі моменти:

- чи є злочинне діяння ізольованим актом чи воно – кільце в ланцюгу певної системи вчинків;

- у якій сфері життя вчиняються злочини;

- чи є злочинна поведінка стрибком від норм до злочину, чи вона являє собою результат ескалації антигромадської поведінки. При цьому, виявляють факт:

а) порушень вимог, що відповідають нормальним для людини певного віку соціальним позиціям;

б) аморальних, але таких, що не суперечать праву вчинків;

в) протиправних поступків незлочинного характеру (адміністративних, дисциплінарних, т.д.).

Вивчення системи вчинків особистості, її діяльності у цілому допомагає виявити певні стереотипи поведінки, що стали для неї звичними способами реагування на ті чи інші обставини.

4. Потреби та мотиви злочинної діяльності.

Потреби – джерело інтелектуальної активності та поведінки людини. Вони відображають і його природні властивості (елементарні та природні потреби: в їжі, одягу, т.п.). При цьому вони завжди “соціально відтінені”, тобто мають чисто соціальні характеристики, що сформувались у суспільстві.

В науці виділяються такі види детермінації потреб:

- природні;

- матеріальні;

- духовні.

Потреби та їх прояви аналізуються в різних сферах життєдіяльності людини. Потреби проявляються в діяльності, формуються та корегуються в ній. Особливо гостро вже сформовані потреби дають знати про себе в умовах обмеженої можливості чи неможливості їх задоволення.

Потреби та інтереси досить сильно впливають на мотиваційну сферу особистості. Під нею розуміється вся сукупність мотивів, які формуються і розвиваються на протязі її життя.

Як відзначає професор В.В. Луньов, “Мотиваційна сфера є “центром” внутрішньої структури особистості, яка інтегрує її активність”. Цією позицією він заперечує в науці так званий “біхевіорський” підхід, який практично виключає суб’єктивний фактор з процесу причинності злочинної поведінки та обумовлює характер цієї поведінки виключно зовнішніми впливами н людину. Як відомо в науці, одне і те ж середовище, впливаючи на осіб та групи осіб з різними характеристиками потреб, інтересів та інших характеристик свідомості, на практиці обумовлює різні результати.

Є типи осіб, які активно перетворюють або “нелюдські” обставини, або “людські” у самому високому змісті цього слова (цивілізовані, ті що грунтуються на законі), але такі, що не влаштовують їх у силу позиції крайнього егоїзму, безмежного бажання до особистого збагачення, влади, популярності тощо.

Історія знала Нерона, Герострата і т.п. Вони є якимись пртотипами ряду і нині існують типів злочинців, які здатні активно створювати специфічні ситуації, варіанти їх взаємодії з соціальним середовищем (російський Чикотило, український Онопрієнко, т.д.).

Отже, в основі злочинної поведінки лежать певні спонукальні мотиви.

У науці виділяють такі їх види:

1) суспільно-політичні: управління державою, участь у політичному житті;

2) соціально-економічні:

- задоволення абсолютних, тобто