відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового

чи повного складання призначених покарань не допускається. За

таких умов кожний вирок виконується самостійно.

Визначаючи покарання за правилами ч.3 ст.42 КК,

суди повинні враховувати, що остаточне покарання за сукупністю

злочинів не може бути нижчим покарання, призначеного за першим

вироком, оскільки в таких випадках при поглиненні або складанні

покарань суд має виходити з розміру всього покарання, призначеного

за першим вироком, а не з його невідбутої частини.

При призначенні покарання у вигляді виправних робіт без

позбавлення волі на підставі ст.42 КК за сукупністю злочинів суди

повинні мати на увазі, що в такому випадку допускається

поглинення, часткове або повне складання як строків виправних

робіт, так і розмірів відрахувань у доход держави із заробітку

засудженого. Разом з тим, при призначенні покарання у вигляді

виправних робіт за кількома вироками (ст.43 КК), складатися можуть

лише строки виправних робіт. В таких випадках, призначивши за

новий злочин виправні роботи із зазначенням розміру відрахувань із

заробітку в доход держави, суд повністю або частково приєднує

строк виправних робіт за попереднім вироком, залишивши для

приєднаного строку попередній розмір відрахувань.

Призначення покарання за кількома вироками

Якщо засуджений після винесення вироку, але до повноговідбуття покарання, вчинив новий злочин, суд до покарання,призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує

невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

При складанні покарань у порядку, передбаченому цією статтею,

загальний строк покарання не повинен перевищувати максимального

строку, встановленого для даного виду покарання.

При складанні покарань у вигляді позбавлення волі загальний

строк покарання не повинен перевищувати десяти років, а за

злочини, по яких законом допускається призначення позбавлення

волі на строк більше десяти років, не повинен перевищувати

п'ятнадцяти років.

При складанні різновидних основних покарань застосовуються

такі положення:

а) одному дню позбавлення волі відповідає один день тримання

в дисциплінарному батальйоні;

б) одному дню позбавлення волі відповідають три дні виправних

робіт;

г) штраф у поєднанні з іншими видами покарання виконується

самостійно.

Різновидні додаткові покарання в усіх випадках виконуються

самостійно.

Призначення покарання за кількома вироками (ст.43 КК)

застосовується, коли особа була засуджена і до повного відбуття

основного й додаткового покарання вчинила новий злочин. Ці вимоги

застосовуються й тоді, коли новий злочин вчинено після

проголошення вироку, але до набрання ним законної сили.

Визначаючи покарання за кількома вироками, суд повинен

призначити вид і розмір основного й додаткового покарань за знову

вчинений злочин, а потім повністю чи частково приєднати невідбуту

частину покарання за попереднім вироком з посиланням на ст.43 КК.

При складанні покарань у порядку, передбаченому цією статтею,

загальний його розмір не може бути більшим максимальної межі,

встановленої для даного виду покарання. Якщо за знову вчинений

злочин призначено передбачене законом максимальне покарання,

невідбута частина покарання за попереднім вироком підлягає

поглиненню.

Коли після винесення вироку у справі буде встановлено, що

засуджений винний ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, а

інші - після винесення першого вироку, покарання за другим вироком

призначається із застосуванням як ст.42 КК, так і ст.43 КК:

спочатку - за правилами ч.1 ст.42 КК за сукупністю злочинів,

вчинених до винесення першого вироку, після цього - за правилами

ч.3 ст.42 КК, потім - за сукупністю злочинів, вчинених після

винесення першого вироку, і остаточно - за кількома вироками.

Маючи на увазі, що при визначенні покарання за правилами

ст.43 КК до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або

частково приєднується невідбута частина покарання за попереднім

вироком, суди повинні точно встановлювати невідбуту частину

основного й додаткового покарань і вказувати їх вид та розмір у

вироку в новій справі.

Невідбутою частиною покарання за попереднім вироком слід

вважати:

- при умовному засудженні (ст.45 КК), а також при відстрочці

виконання вироку чи відбування покарання (статті 46-1, 46-2 КК,

ст.405 КПК - увесь строк покарання (за винятком часу тримання під вартою в порядку запобіжного заходу або затримання, перебування в медичному закладі за рішенням слідчого чи суду тощо);

- при умовно-достроковому звільненні від покарання - частину

покарання, від якої засуджений був фактично звільнений.

При призначенні покарання за вчинення нового злочину особі,

якій внаслідок акту помилування, амністії або на підставі статей

52, 53 КК невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким

покаранням, до покарання за новий злочин приєднується повністю або

частково невідбута частина більш м'якого покарання.

В тому разі, коли новий злочин вчинено винним в період

відбування покарання у вигляді позбавлення волі, невідбуту частину

покарання слід обчислювати з моменту винесення постанови про

обрання запобіжного заходу за новий злочин. При цьому до строку

відбування покарання зараховується час перебування під вартою в

порядку запобіжного заходу в останній справі.

Судам необхідно враховувати, що остаточне покарання за

кількома вироками за своїм розміром у будь-якому разі має бути

більшим як покарання, призначеного за новий злочин, так і

невідбутої частини покарання за попереднім вироком, в тому числі і

тієї міри, яка була призначена при умовному засудженні чи при

застосуванні відстрочки виконання вироку, відстрочки відбування

покарання, а також невідбутої частини покарання при

умовно-достроковому звільненні.

У випадках, коли особа була засуджена до позбавлення волі

умовно (ст.45 КК), з відстрочкою виконання вироку (ст.46-1 КК),

або була звільнена з місць позбавлення волі умовно-достроково

(статті 52, 53 КК) чи їй було відстрочено відбування покарання

(ст.46-2 КК , ст.405 КПК ) і в період іспитового строку, відстрочки виконання вироку чи відстрочки відбування покарання або строку умовно-дострокового звільнення з місць позбавлення волі вчинила новий злочин, суд зобов'язаний

призначити остаточне покарання у вигляді позбавлення волі і тоді,

коли за останнім вироком призначаються більш м'які види покарання,

ніж позбавлення волі. Застосування статей 45, 46-1 КК