3. Правопорушенням являється тільки винна поведінка суб’єктів права. Протиправна поведінка являється правопорушенням тільки в тому випадку, коли в дії, або не дії правопорушника існує вина, тому, що особа свідомо здійснила правопорушення, і в цей момент, розумно користувалася своїми діями.

Вина – це психічне відношення правопорушника до протиправної поведінки. Розрізняються дві форми вини: умисел і небезпека.

Умисел (умисна вина) має місце тоді, коли особа, яка здійснює правопорушення, передбачає і бажає прихід суспільно шкідливих наслідків своєї поведінки.

Небезпека, як форма вини, буває двох видів:

самонадійність, коли особа передбачить суспільно небезпечні наслідки своєї поведінки. але розраховує на можливість уникнути їх;

необережність, коли особа не уявляє суспільно небезпечних наслідків своєї поведінки, але може і мусить їх передбачити.

4. Правопорушення являє собою, поведінку, яка спричинила шкоду суспільству, державі і громадянам. Вона приносить збитки політичним, трудовим, особистим правам і свободам громадян, економічним інтересам організації.

5. Правопорушення тягне за собою застосування до правопорушника мір державної діяльності.

Всі правопорушення по степені їх існування небезпеки поділяються на два види: проступки і злочини.

Проступки – це таке правопорушення, яке характеризується меншою ступінню суспільної безпеки, по схожості з злочином і поширюється на окремі сторони правового порядку, який існує в суспільстві. До них відносять дисциплінарні, адміністративні і громадські правопорушення.

Різні проступки здійснюються в залежності від сфери цих суспільних відносин, якими здійснюється шкода в результаті протиправної поведінки.

Дисциплінарні проступки – це правопорушення, яке здійснюється в сфері службових відносин і порушують, головним чином, порядок відносин підлеглості по службі. Дисциплінарні проступки поширюються на обов’язків порядок діяльності колективів людей: робочих, службових, військово службових та ін. – послаблюючи трудову, службову, військову дисципліну.

Адміністративні проступки – правопорушення, яке здійснюється в сфері суспільного порядку, на порушення в області виконуючої і розпорядної діяльності органів держави, не зв’язаних з здійсненням службових обов’язків. Адміністративними проступками є, наприклад, порушення правил протиправної безпеки, санітарної гігієни, безбілетний проїзд. Хропатюк В.Н. Теорія государства и права. – Хрестоматія. – М., 1998.

Громадські проступки – це правопорушення, які здійснюються в сфері особистих і неособистих, цілісних, які представляють для людини духовну цінність. Громадські правопорушення виражаються в нанесені організаціям чи громадянам великої шкоди, яка виникла через невиконання обов’язків по договору, в розповсюдженні відомостей, зазіхаючи на честь і здійснюють більш тяжку шкоду особі, державі, суспільству. Злочини зазіхаються на державу, суспільство, особистість і право громадян. У відповідності з спільною теорією права, структура правопорушень складається з об’єкта, суб’єкта, суб’єктивної і об’єктивної сторони.

Юридичний склад правопорушень – це система ознак правопорушення, які необхідні і достатні для настання юридичної відповідальності.

В юридичний склад входять:

суб’єкт правопорушень (праводієздатні, фізичні особи чи соціальні організації, які скоїли дану дію);

об’єкт правопорушень (це те, на що посягає правопорушення; родовим об’єктом виступають громадські відносини, життя, здоров’я, честь і гідність і т.д.);

суб’єктивна сторона правопорушень (сукупність ознак, які характеризують суб’єктивні відносини особи до своєї діяльності і її наслідків), тут головною категорією виступає вина, під якою розуміють психічне відношення особи до здійсненої нею протиправної дії.

Виділяють дві форми вини:

навмисну;

необережну.

Навмисна вина в свою чергу може бути прямою, коли особа розумію громадсько-небезпечний характер своїх дій передбачає неухильність настання, і коли особа розуміє суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачає можливість настання шкідливих наслідків не бажає, та свідомо допускає настання вказаних до закону наслідків, тому що відноситься до них байдуже. Хропатюк В.Н. Теорія государства и права. – Хрестоматія. – М., 1998.

Необережність теж має дві форми:

- легковажність – коли особа передбачає суспільно-небезпечні наслідки своєї поведінки, але не достатньо на це причин, само надією розраховує можливість попередження;

- необережність – коли особа не передбачає суспільно-небезпечних наслідків своєї поведінки, хоча при необхідності передбаченості, повинна їх передбачити.

об’єктивна сторона правопорушення – сукупність внутрішніх ознак, які характеризують дане правопорушення до якого відносять:

а) дію;

б) протиправність (формальні аспекти);

в) шкідливий результат (змістовний аспект);

г) причина і зв’язок між дією і шкідливим результатами.

Правопорушення являють собою особливу різновидність поведінки людей і інших суб’єктів суспільних відносин. Законом регулюються тільки поступки, їх дії або бездіяльність. Не можуть регулюватися нормами права думки людей, або певні риси характеру.

Правопорушення – це перш за все діяння (дії, або бездіяльність). Воно відрізняється від права і від правомірної поведінки наступними ознаками:

1. Це суспільно-небезпечне діяння. Усі правопорушення є суспільно-небезпечними або шкідливими діяннями, оскільки вони спрямовані проти суб’єктивних прав і свобод людини, юридичної особи, держави чи суспільства в цілому. Порушуючи природні права, або права, які закріплені законом, правопорушник наносить шкоди людям, природі, державі. Шкода буває різною: матеріальна, моральна, іноді дуже небезпечна, коли здійснюється посяганням на життя чи здоровя людини, на державу небезпеку тощо. У зв’язку з тим, кримінальні злочини є найбільш соціально-небезпечним серед усіх правопорушенням. Наприклад, крадіжка особистого чи державного майна наносить шкоду особі, або державі.

2. Правопорушення – це протиправне діяння. Усі правопорушення спрямовані проти вимог чинного законодавства, чи природних прав людини, які ще не закріплені в законодавстві.

Вони можуть виявитись в активних фізичних діях правопорушника (порушення правил дорожнього руху, хуліганство тощо). В окремих випадках правопорушення вчиняється в результаті бездіяльності, коли на об’єкта покладені юридичні обов’язки, передбачені законом, а він не виконує їх в результаті чого наноситься шкода, або створюється соціальна небезпека. Наприклад: на охоронника покладається обов’язок охороняти матеріальні цінності, а він не виконує своїх обов’язків і трапилось розкрадання майна. Тому “дія” і “бездіяльність” охоплюється одним поняттям –