Копію постанови про прийняття справи до свого проведення слідчий протягом доби надсилає прокуророві (ст.113 КПКУ).

Розслідування справи проводить лише той слідчий, який прийняв її до свого провадження. Інші слідчі або органи дізнання можуть проводити слідчі дії в цій справі тільки за дорученням слідчого. Крім того, слідчі дії в цій справі можуть проводити також начальник слідчого відділу і прокурор.

Якщо розслідування справи доручається кільком слідчим, постанову про прийняття справи до свого провадження виносить той слідчий, якого призначено старшим, із зазначенням всіх інших слідчих, яким також доручено вести слідство в цій справі.

Передбачений процесуальний порядок прийняття слідчим справи до свого провадження спрямований на забезпечення всебічного і об'єктивного її розслідування, безпосереднього сприйняття доказів особою, яка їх оцінює і приймає рішення в справі, а також особистої відповідальності за якість і строки розслідування.

По закінченні попереднього слідства, якщо на підставі висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів буде встановлено, що особа під час вчинення суспільне небезпечного діяння була в неосудному стані або в подальшому захворіла душевною хворобою, яка позбавляє її можливості Усвідомлювати свої дії або керувати ними, складається постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. В постанові повинні бути викладеш всі докази, які підтверджують вчинення цією особою суспільне небезпечного діяння, а також дані, які підтверджують, що вона захворіла на душевну хворобу.

До постанови обов'язково додається список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, а також інші додатки, аналогічні тим, що подаються до обвинувального висновку. Ця постанова разом із справою надсилається прокуророві (ст. 226, 417 КПКУ).

Слід мати на увазі, що примусові заходи медичного характеру можуть 5ути застосовані судом також до особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, у якої в процесі попереднього слідства чи розгляду справи в суді встановлено тимчасовий розлад душевної діяльності, що перешкоджає визначенню її психічного стану під час вчинення суспільно небезпечного діяння, коли за характером вчиненого діяння і своїм психічним станом ця особа являє небезпеку для суспільства і потребує лікування в примусовому юрядку.115 Кримінальний процес України: Підручник/ М.М. Михеенко, В.Т. Нор, В.Г. Шибіко.- К.: Либідь, 1992. -і.400.

5

При попередньому розслідуванні особа, визнана душевнохворою, не притягується як обвинувачений. Якщо її було визнано такою після притягнення як обвинуваченого, акт притягнення її до кримінальної відповідальності втрачає силу.

Слідчі дії з участю такої особи можуть бути проведені лише тоді, коли ї психічний стан дозволяє це.

Слідчий або прокурор не вправі закрити кримінальну справу на тій підставі, що немає необхідності в застосуванні до душевнохворого примусових заходів медичного характеру. Прийняти таке рішення може лише суд (ч.1 ст.421 КПКУ).

У випадках, коли слідством буде встановлено, що обвинувачений після вчинення злочину тимчасово психічно захворів, слідчий зупиняє провадження у справі до видужання обвинуваченого.

Однак слід мати на увазі, що тимчасовий розлад душевної діяльності особи, який позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керуватися ними, що настав після вчинення злочину, але до винесення судом вироку, не усуває можливості застосування до неї примусового заходу медичного характеру.116 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 1982 р. №2 /Бюлетень законодавства і юридичної практики України №1, К, «Юрінком» 1995. - с.266.

6

Зупинення слідства при тимчасовому психічному або іншому тяжкому захворюванні обвинуваченого може мати місце, якщо воно засвідчено довідкою лікаря, який працює в медичному закладі або висновком судово-психіатричної експертизи.

Після видужання особа може нести відповідальність і предстати перед судом. Клінічні покази вибору виду примусового лікування і процесуальні принципи його призначення і відміни в цих випадках не відрізняються від примусового лікування неосудних.

Експертне рішення відносно нескладне у випадках тимчасового розладу психічної діяльності після притягнення до відповідальності, в період слідства. Не можуть бути алкогольні психози, психогенні стани, декомпенсації психопатії, які закінчуються, як правило, видужанням, після якого особа, яка підлягала примусовому лікуванню, може знову брати участь у проведенні судово-слідчих дій.

Якщо не виключено повторення тимчасового розладу психічної діяльності, то по відношенню до такого хворого оправдане застосування мір юридичного характеру. Якщо ж після тимчасового розладу психічної діяльності особа залишається практично здоровою, то призначати їй примусове лікування немає підстав, так як перебування в психіатричній лікарю може бути для неї протипоказаним.

Складніше буває коли після скоєння суспільне небезпечної дії у Звинуваченого виникло хронічне психічне захворювання. Часто в таких осіб розвивається реактивний стан, після виходу з якого провадження по кримінальній справі поновлюється. Кваліфікація такого розладу, вияснення того прогнозу можливе лише в процесі примусового лікування, інколи досить тривалого. У випадках переконливої констатації хронічного протікання психічного захворювання з незворотнім дефектом особистості експерти повинні обгрунтувати висновок про неможливість такої особи предстати перед судом і слідством, нездатності відповідати за свої вчинки і керуватися тими. В таких випадках у висновку необхідно вказати, що особа захворіла хронічним психічним захворюванням після кримінальної дії і потребує в застосуванні до неї мір медичного характеру.

В ряді випадків психічний розлад, який виник після притягнення до відповідальності і виявлений при судово-психіатричній експертизі, заважає достовірній оцінці психічного стану обвинуваченого в період скоєння суспільно-небезпечної дії. Висновок про осудність при цьому винести важко. Як правило, це спостерігається