o науково-технічні зони - це ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів - технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів;

o туристично-рекреаційні зони - це ВЕЗ, які створюються у регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (у тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу;

o банківсько-страхові (офшорні) зони - це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України;

o зони прикордонної торгівлі - частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.

Крім зазначених, в Україні можуть створюватися ВЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів.

ВЕЗ можуть бути класифіковані й за іншими критеріями. Так, за ознакою відкритості розрізняють ВЕЗ інтеграційні (діяльність яких спрямована на тісну взаємодію з позазональною економікою країни) та анклавні (орієнтовані на зв'язки із зовнішнім ринком). Залежно від місцезнаходження ВЕЗ поділяються на зовнішні (розміщені на кордоні з іншими державами) та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни).

Статус і території ВЕЗ, а також строк, на який вона створюється, визначає Верховна Рада України шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної (вільної) економічної зони. ВЕЗ створюються Верховною Радою України з ініціативи Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих рад та місцевих державних адміністрацій. Порядок їх створення, перелік та зміст необхідних для створення документів визначаються статтями 5-7 Закону України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон".

Управління ВЕЗ має певну специфіку, яка полягає в тому, що структура, функції та повноваження органів управління спеціальної (вільної) економічної зони визначаються залежно від її типу, розмірів, кількості працівників та/або мешканців на її території. Проте незалежно від типу ВЕЗ їх органами управління є місцеві ради та місцеві державні адміністрації у межах своїх повноважень (їхні функції та повноваження щодо управління ВЕЗ визначені ст. 10 Закону України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон"); орган господарського розвитку і управління ВЕЗ, що створюється

за участю суб'єктів економічної діяльності України та іноземних суб'єктів такої діяльності (функції цього органу, визначені ст. 11 зазначеного Закону, можуть бути покладені на одного із суб'єктів економічної діяльності ВЕЗ).

На всі об'єкти та суб'єкти економічної діяльності ВЕЗ поширюється система державних гарантій захисту інвестицій, передбачена законодавством України про інвестиційну діяльність та іноземні інвестиції.

Оскільки ВЕЗ є тимчасовим утворенням, вона вважається ліквідованою з моменту закінчення строку, на який її було створено, якщо цей термін не буде продовжено Верховною Радою України. За поданням Президента України або Кабінету Міністрів України ВЕЗ може бути ліквідована достроково. У будь-якому разі ВЕЗ вважається ліквідованою з моменту прийняття відповідного закону про її ліквідацію. Держава відповідно до законодавства України гарантує збереження у повному обсязі всіх майнових і немайнових прав суб'єктів економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони при її ліквідації.

Список рекомендованої літератури

Ансон В. Договорное право / Пер. с англ. - М., 1984.

Богатых Е. А. Гражданское и торговое право. - М., 1996.

Віннис О. Господарські товариства та виробничі кооперативи: правове становище: Монографія. - К.: Знання, 1998.

Вінник О. М. Інвестиційне право: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2000.

Господарське законодавство України: 36. нормативних актів / Уклад. В. С. Щербина, О. В. Щербина. - К.: Атіка, 2001.

Господарське право: Практикум / В. С. Щербина, Г. В. Прон-ська, О. М. Вінник та інші; за заг. ред. В. С. Щербини. - К.: Юрінком Інтер, 2001.

Джунь В. В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні: Монографія. - Львів, 2000.

Долинская В. В. Акционерное право: Учебник / Отв. ред. А. Ю. Кабалкин. - М., 1997.

Знаменский Г. Л. Хозяйственное законодательство Украины. Формирование и перспективы развития - К.: Наукова думка, 1996.

Зобов'язальне право: теорія і практика: Навч. посібник для судентів юрид. вузів і фак. ун-тів / За ред. О. В. Дзери. - К, 1998.

Кибенко Е. Р. Корпоративное право: Учебное пособие. - Харьков: Эспада, 1999.

Комаров В. В. Международный коммерческий арбитраж. - Харьков, 1995.

Комаров С. Ответственность в коммерческом обороте. - М., 1991.

Косак В. М. Іноземні інвестиції в Україні (цивільно-правовий аспект). - Львів, 1996.

Круглова Н. Ю. Хозяйственное право. - М., 1997.

Кузнецова Н. С. Подрядные договоры в инвестиционной деятельности. - К., 1993.

Луцъ В. В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 1999.

Мамутов В. К., Чувпило О. О. Господарче право зарубіжних країн. - К., 1996.

Мартемьянов В. С. Хозяйственное право: Курс лекций. - М., 1994. - Т. 1. - Общие положения.

Основы немецкого торгового и хозяйственного права. - М., 1995.

Пересунъко С. I. Право державної власності в