Методика отримання, перевірки та реалізації інформації щодо корупційних діянь
Корупція в загальному розумінні – це соціальне явище, коли система суспільних відносин допомагає власникам капіталу купувати все: пільги, вплив, закони, рішення на свою користь, заступництво законодавчої, виконавчої та судової влади.
Існування корупції в Україні – офіційно визнаний факт. Після проголошення незалежності наша молода держава з перших років відчула на собі потужну силу злочинних і корумпованих елементів, які у взаємодії швидко розподіляли сфери впливу найважливіших галузей економіки, здійснювали всебічний вплив на політичне життя країни.
Стан корупції в Україні обумовлює багато чинників. Основні фактори випливають з недосконалої фінансової, податкової, приватизаційної, інвестиційної, промислової, господарської, митно-тарифної політики. Подальша “тінізація” економіки породжує й характеризує рівень корупції, а кримінальна та адміністративна статистика констатує лише результати боротьби з нею.
З метою підвищення ефективності боротьби з корупцією необхідні адміністративні, управлінські, законодавчі механізми та регулятори звітності. В Україні поступово створюється відповідна законодавча антикорупційна база. Позитивно вплинули на вирішення цієї проблеми прийняті останніми роками закони України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, “Про державну службу”, “Про боротьбу з корупцією”, Національна програма боротьби з корупцією в Україні, Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996 – 2000 роки, а також внесені до Кримінального кодексу нові норми відповідальності за економічні злочини в умовах ринкової економіки. Важливим наслідком їх прийняття і втілення в життя було привертання уваги до цієї складної проблеми не тільки керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади, а й усієї громадськості країни, що сприяло прискореному формуванню у суспільстві обстановки громадської нетерпимості до цього зла та гострої необхідності його викорінення. Одночасно зазначені нормативні акти дали реальний поштовх активізації діяльності, перш за все, правоохоронних органів, які у 1998 р. склали 6537 адміністративних протоколів про корупційні діяння, що на 3% більше порівняно з 1997 р. і майже у двічі більше, ніж у 1996 р.
Загальновідомо, що стримуючий вплив розслідувань, переслідувань та безпосереднє позбавлення злочинців можливості діяти шляхом зняття з посади або позбавлення волі можуть зменшувати рівень корупції. Але реально можливо покарати лише незначну частину осіб, винних у корупційних діяннях, решта залишається безкарною. Позитивним є те, що в Україні нарощуються зусилля по боротьбі з корупційними діяннями кримінального характеру. Кількість виявлених фактів хабарництва у 1998 р. порівняно з 1997 р. зросла на 10,5% (з 2216 до 2448), на 7,5% більше викрито розкрадань шляхом зловживання службовим становищем (13923 – проти 12957). Значно більше посадових осіб засуджено за зловживання владою та службовим становищем.
У Законі України “Про боротьбу з корупцією” під цим терміном розуміється діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.
Стаття 1 п. “а”: незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави у зв’язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), що є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості.
Стаття 1 п.“б”: одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.
Одержання особою кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості, іншого майна з використанням пільг чи переваг, не передбачених законодавством (п. “б” ч. 2 ст. 1 Закону), визнається протиправним незалежно від того, чи пов’язані ці дії з виконанням особою функцій держави.
Матеріальні блага чи послуги можуть бути одержані особою як безпосередньо, так і через членів її сім’ї, третіх осіб, поштою або в інший спосіб. Зазначені в Законі особи несуть відповідальність за одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг як для себе особисто, так і для родичів, знайомих.
Стаття 5 ч. 1 п.“а”: сприяння державним службовцем, використовуючи своє державне становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.
Сприяння підприємницькій діяльності може полягати, наприклад, у діях, спрямованих на одержання підприємцем ліцензії, сертифіката поза встановленим законодавством порядком, у наданні допомоги в реєстрації чи перереєстрації фірми, товариства тощо, у передачі споруд, обладнання, з організації технічного забезпечення (засобами транспорту, зв’язку і т.ін.), в інформаційному (комп’ютерному) обслуговуванні підприємця, прийнятті нормативно-правового акта, що забезпечує більш вигідне освоєння ринків збуту товарів і надання послуг.
Стаття 5 ч. 1 п.“б”: заборона займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо або через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики).
Визначаючи відповідальність особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за заняття підприємницькою діяльністю (п. “б” ч.1 ст. 5 Закону) слід враховувати, що згідно зі ст. 1 Закону України “Про підприємництво” від 07 лютого 1991 року під нею розуміємо офіційно визнану, самостійну, систематичну діяльність на власний ризик з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг чи заняття торгівлею з метою одержання прибутків. Тому заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації чи без передбаченого законодавством спеціального дозволу (ліцензії) передбачає відповідальність не за Законом України “Про боротьбу з