цілей. Злочинна діяльність відображає антисоціальну спрямованість особистості у даній сфері [17]. У цьому визначенні злочинна діяльність необґрунтовано ототожнюється з системою злочинів, обумовлених загальним мотивом. Не враховується, що дії, які передують вчиненню злочину і становлять злочинну діяльність, необов’язково мають бути суспільно небезпечними. Вони стають такими, коли скоюються з метою забезпечити вчинення злочину (злочинів). Більше того, мотив передуючої дії може бути зовсім не пов’язаний із “загальним мотивом”. Злочинна мотивація виникає знову тоді, коли дія або її результат мають бути використані для досягнення кінцевої мети злочинної діяльності. Головне для визначення дії елементом злочинної діяльності і для визнання останньої саме за злочинну — це те, що вона підкорена меті забезпечення вчинення злочину. Саме ця обставина підвищує суспільну небезпечність злочинної діяльності порівняно з одномоментним злочином.
Проте нас цікавить кримінально-правова характеристика злочинної діяльності. Слід запозичити з психології загальне визначення поняття діяльності, а, відповідно, й злочинної діяльності за систему пов’язаних між собою єдиною потребою, метою і послідовністю дій, необхідно визначити такі її ознаки, як неодночасність складових дій та їх усвідомленість. Остання — у межах стадій вчинення злочину свідчить про наявність у цих діях прямого умислу.
Можна запропонувати кримінально-правове визначення поняття “злочинна діяльність”, яка є системою цілеспрямованих неодночасних злочинних, інших протиправних і непротиправних дій суб’єкта злочину, вчинених з прямим умислом, підкорених єдиній меті забезпечення умов та безпосереднього вчинення злочину (злочинів), підтримки і розвитку самої злочинної діяльності.
Якщо згадані дії сумісно вчиняються групою суб’єктів, об’єднаних попередньою змовою та спільним умислом, злочинна діяльність набуває характеру групової.
Набуття злочинною діяльністю характеру організованої пов’язано з тим, що її основні елементи — загальна мета та система забезпечення — набувають нових якостей, що свідчать про підвищену суспільну небезпечність цього виду злочинної діяльності. На відміну від звичайної злочинності, що приховується від влади, організована злочинність спирається на владу та суспільство, що дозволяє їй та державним і господарським структурам, за якими вона стоїть, отримувати значні прибутки і через незлочинну діяльність, у “тіньовій” сфері і, навіть, легальними засобами: податкові пільги, преференції, гарантії, кредити, бюджетні кошти. Проте майже за кожним таким “благодіянням” криються корисливі інтереси можновладців, лоббістів, високих чиновників, що охоплюється поняттям “масштабна корупція”, яка супроводжує справжню організовану злочинність.
Використовуючи вищенаведене можна визначити кримінально-правову характеристику, яка є тривалою злочинною діяльністю колективного угруповання або його членів, підпорядкованого загальній меті отримання та подальшій легалізації (“відмивання”) значних коштів, що супроводжується створенням спеціально організованої системи забезпечення внутрішнього зміцнення та зовнішньої підтримки і захисту від соціального контролю, проникнення до легальної економіки та політичної влади. Організаційні форми такого угруповання визначаються у вигляді організованої злочинної групи та злочинної організації.
Нормативне визначення організованої злочинної діяльності сприятиме розв’язанню проблеми боротьби з організованою злочинністю не лише на теоретичному та нормативно-правовому рівнях, а й у сфері організації та спрямування практичної діяльності правоохоронних органів у боротьбі з злочинністю, у тому числі організованою.
Згідно з переліченим практична діяльність має організовуватися та здійснюватися за двома рівнями:
реагування на повідомлення про всі злочини та прояви злочинної діяльності, у тому числі групової, незалежно від організаційної форми вчинення, їх розкриття, виявлення та притягнення до кримінальної відповідальності винних мають здійснювати в усіх суспільних сферах, крім економіки, підрозділи кримінального розшуку та ті підрозділи, які з ними безпосередньо у цьому взаємодіють (дільничні інспектори міліції, патрульно-постова служба, експертно-криміналістичні підрозділи та інші), а в економіці — підрозділи захисту економіки від злочинних посягань (БЕЗ). В разі встановлення у виявлених злочинах ознак організованої злочинної діяльності, тобто мети отримання значних коштів з наступним їх “відмиванням” або без такого, а також елементів спеціальної організації системи забезпечення злочинної діяльності (названі вище), підрозділи кримінального розшуку та БЕЗ мають передавати матеріали, включаючи оперативні, та заведені кримінальні справи про цю діяльність спеціальним підрозділам по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією;
перевірки спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією наявності в злочинній діяльності угруповання ознак її організованого здійснення (мета отримання значних коштів та спеціально організована система забезпечення).
1. Див.: Ларичев В. Д. Проблемы борьбы с организованной преступностью // Теневая экономика и организованная преступность. — М.: МИ МВД РФ, 1998. — С. 241.
2. Див.: Отмывание денег и организованная преступность. — 1991. — № . — С. 26.
3. Див.: Кримінологія. Особлива частина / За ред. І. М. Даньшина. — Х., 1999. — С. 112.
4. Див.: Актуальные проблемы теории и практики борьбы с организованной преступностью в России: Матер. науч. — практ. конф. — М., 1994. — Вып. 14. — С. 18.
5. Див.: Воробьев И. А. Организованная преступность в Германии. — М., 1996. — С. 7.
6. Див.: Основы борьбы с организованной преступностью / Под ред. В. С. Овчинского, В. Е. Эминова, Н. П. Яблокова. — М., 1996. — С. 8.
7. Див.: Сташис В. Деякі аспекти боротьби з організованою злочинністюВісник Академії правових наук України. — 2000. — № (19). — С. 133.
8. Див.: Конвенция Организации Объединенных Наций против транснациональной организованной преступности. Предварительный экземпляр: ООН, 2000. — С. 1.
9. Див.: Фойницкий И. Я. Уголовно-правовая доктрина о соучастииЮридический вестник. — М., 1891. — Т. 7. — С. 17.
10. Див.: Таганцев Н. С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая. — М., 1994. — Т. 1. — С. 265.
11. Див.: Бажанов М. И. Уголовное право Украины. Общая часть. — Днепропетровск, 1992. —С.69; Матишевський П. С. Кримінальне право України. Загальна частина. — К., 1999. — С. 243.
12. Уголовный кодекс Украинской ССР. Науч.-практ. комментарий. — К., 1987. — С. 61; Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. — К., 1994. — С. 53.
13. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. — К., 2001. — С. 56–58.
14. Див.: Тихий В. П. Стадії вчинення злочину. — Х., 1996.
15. Див. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. — М., 1975. — С. 82 —123.
16. Див.: Маркарян Э. С. Системное исследование человеческой деятельности // Вопросы философии, 1972. — № . — С. 82 —83.
17. Див.: Козаков В. А. Психологія діяльності та навчальний менеджмент. — К., 2000. — Ч. 1. — С. 20.