Необхідність співпраці обумовлено можливістю застосування санкцій з боку міжнародного співтовариства за порушення норм розвиненої системи міжнародного права. Ці норми мають імперативний характер; до них належать загальновизнані принципи права та міжнародні договори.

Принципи міжнародного права як основа міжнародної правової системи соціально обумовлені. Вони відображають характерні риси нормативно-правової системи. У процесі організації правозастосування принципи є керівними положеннями, обумовлені самою природою держави (суб’єкта міжнародного права) та вказують на те, в якому напряму має здійснюватися ця діяльність. Принципи є своєрідним “кістяком” права, на основі яких формуються та групуються правові інститути та норми. Всі принципи виражено в узагальнених нормах, ідеях, що, як правило, відображаються у правових нормах.

Так, Україна, ратифікувавши Європейську конвенцію про захист прав людини та основних свобод у  році, зобов’язалася втілити в життя такі її основоположні принципи в галузі прав людини та громадянина:

визнання прав та основних свобод людини такими, що надані їй від народження і є невід’ємними;

забезпечення пріоритету прав та основних свобод людини у відносинах з державою;

недопущення звуження змісту й обсягу конституційних прав та основних свобод людини і громадянина;

регулювання свободи громадянина і людини згідно з принципом, за яким особі дозволено все, що прямо не забороняється законом;

встановлення меж повноважень державних органів та їх посадових осіб, згідно з якими їм дозволено тільки те, що прямо передбачено законом;

визнання принципу верховенства права: забезпечення правової рівності кожної людини перед законом.

Ці загальновизнані принципи міжнародного права закріплено в Конституції Україні, законах та інших нормативно-правових актів України. Однак, не всі принципи міжнародного права знаходять своє відображення у міжнародних нормативно-правових актах України.

Наприклад, у міжнародному праві відсутній нормативно-правовий акт, який має вміщувати вичерпний перелік загальних принципів і норм у сфері забезпечення інформаційної безпеки.

Принципи міжнародного права загальновизнані та мають визначну роль у системі права. Вони є соціально обумовленими нормами, ідеями, що відображають характерні риси та особливості певної правової системи, її головний зміст. Принципи можуть бути як зафіксованими в нормативних актах, так і виражатися у практиці міжнародних відносин. Головне, що незалежно від свого формального статусу, вони мають обов’язковий загальний характер erga omnes.

До загальновизнаних принципів міжнародного права, що регулюють суспільні відносини у сфері забезпечення інформаційної безпеки, можна віднести такі: верховенство права, забезпечення прав і свобод людини, забезпечення права на державну таємницю з урахуванням міжнародно-правових обмежень, що витікають з принципу рівності та однакової безпеки, незастосування сили та загрози застосування такої сили, мирне вирішення спорів, невтручання у внутрішні справи держав, принцип міжнародного співробітництва, що будується на принципі добросовісного виконання обов’язків, що витікають з умов міжнародно-правових договорів.

Важливим принципом у сфері забезпечення інформаційної безпеки є поєднання принципу секретності з внутрішньою політикою в економіці щодо втілення науково-технічного прогресу, реалізація прав громадян на інформацію у всіх сферах життєдіяльності.

Загальновизнані правові норми права є нормами міжнародного права, що є універсальними та загальнообов’язковими для виконання всіма суб’єктами міжнародного права.

До універсальних норм міжнародного права, що регулюють відносини у сфері інформаційної безпеки України, слід віднести такі, що безпосередньо пов’язані з правами та свободами людини: захист та збереження життя і здоров’я, свобода мислення, свобода думки, совісті та релігії, участь в управлінні державою, свобода участі в культурному житті, особистому житті, захист честі та репутації особи. На їх основі в законодавстві України, у Концепції національної безпеки України закріплено такі принципи забезпечення національної безпеки: пріоритет прав людини; верховенства права; пріоритет договірних (мирних) засобів у вирішенні конфліктів; адекватність заходів захисту національних інтересів реальним та потенціальним загрозам; демократичний цивільний контроль за військовою сферою, а також іншими структурами у системі забезпечення національної безпеки; дотримання балансу інтересів особи, суспільства та держави, їх взаємна відповідальність, чітке розмежування повноважень органів державної влади.

З урахуванням членства України в ООН, вступу до Ради Європи, ратифікації Заключного акту Зборів з безпеки та співробітництва в Європі (1975 р.), Загальної декларації прав людини (1948 р.), Європейської конвенції про захист прав людини та основних прав та свобод (1950 р.), Міжнародних пактів про права людини (1966 р.), Хартії європейської безпеки (1999р.) та деяких інших міжнародних нормативно-правових актів, а також з урахуванням змісту ст. 9 Конституції України можна дійти до висновку, що загальновизнані принципи та норми міжнародного права, міжнародні договори України у сфері забезпечення національної безпеки діють в Україні та мають вищу юридичну силу.

Слід враховувати, що на сьогодні універсальні норми міжнародного права не забезпечують протидію таким небезпечним загрозам інформаційної безпеки світового співтовариства, як розробка та реалізація концепцій інформаційних війн, несанкціоновані дії деяких країн, знищення, модифікація, копіювання, спотворення, блокування інформації та інші форми незаконного втручання в інформаційні ресурси та інформаційні системи держав. Це свідчить про недостатній рівень розвитку норм міжнародного права у сфері забезпечення інформаційної безпеки світового співтовариства. Практика нормотворчості йде на крок позаду від розвитку науково-технічного прогресу та практики роботи щодо забезпечення безпеки інформаційних систем держав.

Міжнародні норми забезпечують основу безпеки інформаційних систем на міждержавному рівні, протидіють завдаванню шкоди національним інформаційним інфраструктурам, хоча й носять декларативний характер, однак, повною мірою гарантувати реалізацію права на безпеку інформаційних систем суб’єктів міжнародного права не встигають. Гострота та актуальність проблеми забезпечення інформаційної безпеки в міжнародному співтоваристві підтверджуються прийняттям 54 сесією Генеральної Асамблеєю ООН рішення про включення в попередній порядок денний своєї 55 сесії пункту “Досягнення у сфері інформатизації та телекомунікації в контексті міжнародної безпеки”. Окрім того, ООН віднесла “комп’ютерну” злочинність до транснаціональних злочинів, а про заходи стосовно протидії їм йдеться у Конвенції по боротьбі з транснаціональними злочинними угруповуваннями.

Безперечно, від прийняття відповідних рішень, спрямованих на формування системи міжнародної інформаційної безпеки на рівні Генеральної Асамблеї ООН залежить стан та перспективи розвитку забезпечення інформаційної безпеки як у світовому співтоваристві, так і в Україні, оскільки організація забезпечення інформаційної безпеки в країнах має будуватися на принципах і нормах міжнародного права та дотриманні рішень Генеральної Асамблеї ООН.

До того ж,