Як вже зазначалося, для кримінального судочинства були б дуже важливими свідчення звільнених від кримінальної відповідальності членів ОЗГ в цілях викриття і притягнення до відповідальності більш небезпечних учасників злочинних угруповань. Але на практиці отримати такі свідчення майже неможливо саме з тих причин, що відсутній процесуально-правовий механізм звільнення таких свідків від кримінальної відповідальності за вчинені ними злочини у складі ОЗГ. Як наслідок , – позбавлення (навіть на короткий термін) волі означатиме для зазначених осіб неминучу розправу. За таких умовах лише суїцидент погодиться на співпрацю зі слідством і судом.

Деякі кроки до забезпечення правового переходу оперативних відомостей у кримінально-процесуальне доказування з одночасним вжиттям заходів безпеки по відношенню до осіб, які надають слідству дані про злочин і злочинців, в минулому вже зроблено. Йдеться про зміни, внесені Законом України “Про внесення змін в деякі законодавчі акти України” від 13.01.2000 р. до діючого КПК стосовно процедури дачі показань свідками з шифруванням їх анкетних даних, про упізнання осіб поза візуальним спостереженням осіб, які упізнаються і т. ін.

О.В. Горбачов вважає, що така модифікація заходів безпеки упереджуватиме також можливість небажаного впливу на свідків в цілях зміни ними показань [9]. Зауважуючи при цьому, що зазначене ні принципово, ні практично остаточно проблеми не вирішить.

У зв’язку з цим доцільною є турбота керівництва Генеральної прокуратури України з приводу тривалого нерозгляду внесених до Верховної Ради України пропозицій з цих та інших питань.

Перший заступник Генерального прокурора України М.В. Гарник звертає увагу на той факт, що у міжнародній практиці важливим засобом боротьби з ОЗ вважається використання показань членів організованих злочинних угруповань, які погодилися співробітничати з правоохоронними органами [2, с. 5].

Принципову можливість звільнення зазначених осіб від кримінальної відповідальності передбачено ч. 2 ст. 14 Закону України “Про організаційно-правові заходи боротьби з організованою злочинністю”, але реальний механізм звільнення на сьогодні не встановлено; пропозиції Генеральної прокуратури щодо внесення змін до ст. 6 – 9,14 зазначеного Закону Верховною Радою не розглянуто.

Важко також не погодитися з думкою М. В. Гарника стосовно безумовної доцільності і необхідності використання у вітчизняній практиці напрацьованих закордонними правоохоронними органами таких оперативно – розшукових заходів, які мають умовну назву “провокація”. Зокрема, для затримання на “гарячому” корумпованих чиновників державного апарату досить ефективно застосовується “провокація” хабара. Натомість в Україні передбачено кримінальну відповідальність за провокацію хабара, а пропозиції щодо вилучення цієї статті були відхилені Верховною Радою при розгляді законопроекту про нову редакцію глави – “Посадові злочини” – КК України.

Більш того, санкція ч. 2 ст. 370 розділу 17 – “Злочини у сфері службової діяльності” – нового КК України стала більш суворою за санкцію ст.171 старого КК України. Законодавець встановив верхню межу покарання у 5 років позбавлення волі, проти 2 – у старому КК України. А частиною 2 статті 370 КК за ті самі діяння, вчинені службовою особою правоохоронних органів, законодавець передбачив до 7 років позбавлення волі! “Далекоглядна” пересторога і водночас недвозначна відповідь законодавця на внесені Генеральною прокуратурою пропозиції щодо розширення правових важелів у боротьбі з організованою, в тому числі з “білокомірцевою” злочинністю.

Заради справедливості слід визнати, що правоохоронці іноді ризикують, користуючись зазначеним методом. Йдеться про попереднє звернення особи, в якої вимагається хабар, до правоохоронного органу та про подальше проведення ОРЗ з ціллю затримання хабарника безпосередньо при отриманні грошей чи інших цінностей. На практиці судова перспектива такої кримінальної справи значно залежатиме від визнання підозрюваним (обвинувачуваним, підсудним) своєї вини і отримання в ході попереднього та судового слідства інших достатніх доказів вчинення злочину. В іншому разі суд виправдає хабарника.

Сьогодні багато науковців і практиків схиляються до думки про необхідність подальшого доповнення ст. 65 КПК України стосовно переліку доказів. Так, В.М. Тертишник пропонує “розширити систему слідчих дій з урахуванням можливості безпосереднього вивчення окремих обставин події злочину. Для цього у кримінально-процесуальному законі необхідно передбачити і регламентувати такі слідчі дії, як: “безпосереднє спостереження”, “слідчий експеримент”, “контрольна закупка”, “ревізія”. Складовою безпосереднього спостереження є метод огляду і технічного документування. Наслідки останнього, на наш погляд, мають значення окремого виду доказів, який повинен бути названим в законі поряд з речовими доказами і документами ” [10].

У разі безпосереднього спостереження події злочину чи пов’язаних з ним обставин слідчого необхідно буде допитати як свідка, який безпосередньо спостерігав події, що мають відношення до справи.

Стосовно “контрольної закупки” (яку іноді використовують в ході ОРЗ) як процесуальної дії, то у такому разі її можна буде визнати за провокацію подібно до дій, зазначених у тій самій ст. 379 нового КК України.

З урахуванням всього вищепереліченого можна дійти до нижченаведених висновків:

існуючі на сьогодні кримінально-процесуальні форми контролю над злочинністю, в тому числі організованою, є малодієвими;

у КПК України слід остаточно і конкретно визначитися щодо повноважень та процедури взаємодії слідчого, прокурора, суду з посадовими особами оперативних підрозділів, а також з механізмом “легалізації” оперативної інформації у процесуально-доказову;

у КПК України необхідно передбачити розділ, що стосується порядку взаємовідносин слідчих органів з правоохоронцями інших держав та доказового значення отриманої від них правової інформації;

статтю 94 КПК України стосовно приводів порушення кримінальної справи слід доповнити п. 6: “письмові повідомлення керівників спецпідрозділів про злочини, виявлені в ході оперативно-розшукових заходів”;

виключити з нового КК України ст. 379 – “Провокація хабара” – як таку, що не відповідає сьогоднішнім вимогам