Також у структурі Моссаду функціонують групи, які на територіях, що є підконтрольними Ізраїлю, створюють спеціальні законспіровані групи, які діють як “ділки” під видом потенційних арабських терористів. Саме таємне проникнення до ворожого стану є головним завданням “арабізірованих” груп. Ці групи – складова частина, що виконує особливі завдання командування.

Наведемо декілька характерних прикладів, що свідчать про зміну за необхідності стратегії боротьби ізраїльських спецслужб з терористами та тероризмом.

23 червня 1968 року група з трьох терористів Народного фронту визволення Палестини (НФВП) захопила “Боїнг-707” на аеродромі в Афінах і примусила екіпаж летіти до Алжиру. Розгублений уряд Ізраїлю швидко погодився обміняти арабських в’язнів на 35 пасажирів і екіпаж літака. Ця поступка Ізраїлю надихнула терористів і вже 26 грудня 1968 р. два терористи НФВП, озброєні кулеметами і гранатами, відкрили вогонь по пасажирському літаку, що вирулював на стартову смугу, вбили одного і поранили декількох пасажирів.

Ізраїль на цей раз здійснив акт розплати. Через два дні 150 ізраїльських парашутистів прилетіли на аеродром до Бейрута, замінували 14 арабських пасажирських літаків і знищили 13 (один детонатор не спрацював). Вся акція тривала не більше 30 хв.

27 червня 1976 року семеро терористів, з них п’ятеро Народного фронту визволення Палестини і 2 члени західнонімецької терористичної організації “Баадер-Мангоф”, захопили літак А-300 французької авіакомпанії, який виконував політ рейсу Тель-Авів – Париж. Терористи примусили екіпаж летіти до Уганди, диктатор якої Іді Амін погодився прийняти його в аеропорту Ентеббе.

Після приземлення в Ентеббе пасажирів перевели до аеропорту. Ексцентричний Президент Уганди генералісимус Іді Амін побажав використати цю драматичну подію для підвищення свого авторитету в країнах “третього світу”, надавши терористам повну свободу та заблокувавши територію аеропорту військами. Терористи вимагали за декілька десятків пасажирів єврейської національності (всього було 254) визволення 54 палестинців і з Організації визволення Палестини (ОВП), які знаходилися в ізраїльських в’язницях, а також – викуп за літак.

Уряд Ізраїлю відрізнявся непримирливим ставленням до терористів і склав свій сценарій вирішення проблеми. Розвідслужба миттєво зібрала інформацію про терористів, заручників, армію Уганди і аеропорт в Ентеббі. Терміново було створено спеціальну групу.

30 червня терористи звільнили всіх пасажирів, крім євреїв і екіпажу, який відмовився залишити літак. Всього в Ентеббі залишилось 103 особи. Визволені пасажири були негайно доставлені до Парижу, де були допитані ізраїльськими і французькими розвідниками. Пасажири розповіли про терористів, угандійських солдатів, а також про те, що на бокових льотних смугах знаходиться декілька винищувачів МІГ-15, МІГ-17 та МІГ-21, заручників тримають у залі аеровокзалу. З усієї отриманої інформації стало зрозумілим, що про будь-яку співпрацю з Угандою не може бути розмови.

Тому вже у перших числах липня до місця події були перекинуті розвідники Моссаду і командос, які перевірили інформацію стосовно аеропорту і встановили, що погроза може виходити з боку столиці Уганди Кампали, де знаходився великий гарнізон з танками Т-54 і бронетранспортерами. Друга група проникла до району аеропорта в Найробі – столиці сусідньої Кенії.

Визволення 151 заручника, що відбулося 30 червня, Іді Амін з великим галасом оголосив своїм особистим успіхом у переговорах з терористами, що було по суті відвертою брехнею. Але ізраїльтяни в цьому йому підігравали, а 3 липня розпочалася операція. У повітря піднялося чотири “Геркулеси” С-130, де літали командос та транспортувалися їх автомашини, та два “Боїнги-707”, один з яких мав на борту штаб і центр зв’язку, а на іншому – розташувався госпіталь. Перед посадкою було поширено дезінформацію з приводу того, що до Ентеббе виконує політ літак зі звільненими палестинцями. Після посадки першого літака виїхав чорний “Мерседес”, який дуже був схожим на особистий автомобіль Іді Аміна.

На захоплення аеропорту штурмова група витратила 3 хв. з 10 запланованих. Під час операції всіх терористів близько 30 угандійських солдатів було вбито, а 100 солдатів поранено, всіх заручників визволено, окрім двох, які загинули під час атаки.

7 березня 1988 року троє бойовиків палестинської терористичної організації “Аль-Фатх” у пустелі Нечев на території Ізраїлю захопили автобус з працівниками Атомного центру. Зазначену акцію уряд Ізраїлю розцінив як удар по найважливішому об’єкту держави. Було проведено миттєву операцію з визволення заручників, в ході якої трьох терористів було вбито, але вони встигли ліквідувати трьох заручників. Цією акцією керівник військового відділу ОВП Абу Джихад (його справжнє ім’я – Халіл Ібрахим Махмуд ель-Вазір) підписав собі смертний вирок.

Керівництву Моссаду було відомо, що Абу Джихад мешкає у пригороді Сиді Бусейд (Туніс). Операція щодо знищення Абу Джихада проходила за такою схемою. Спочатку ретельно було вивчено пляжі на узбережжі Туніса, систему берегової оборони і визначено найбільш зручні місця для десантування. Армійська розвідка зібрала відомості про шляхи, аеродроми і поліцейські пости. Служба радіоперехоплення постійно прослуховувала передатчики палестинців у Тунісі і записувала всі телефонні розмови Абу Джихада та його оточення. Вся інформація надходила у комп’ютери, узагальнювалася, аналізувалася і перевірялася. Після цього була проведена генеральна репетиція, в якій брали участь агенти Моссада і бійці спецпідрозділу “Саєрет Миткаль”. При цьому навчання проходило біля Хайфи, де побудували копію вілли Абу Джихада і жилого кварталу його перебування. Випробування пройшли успішно, спецназівці витратили на них 22 с.

Безпосередньо операцію було здійснено 14 квітня. До Туніса прибула перша група у складі шести чоловіків і однієї жінки, які добре розмовляли арабською, мали лівійські паспорти.