Принципи та підходи управління фінансовими потоками за кордоном (кримінологічний аспект)

Міжнародний ринок капіталу, враховуючи загальну боротьбу з “відмиванням брудних” коштів, фінансовими шахрайствами, іншими видами “білокомірцевої” злочинності, продовжує залишатися ліберальним стосовно його вільної міграції. Багато країн знижують рівень прозорості для фінансових операцій міжнародних представництв іноземних організацій. Деякі держави, що мали визначені форми контролю над фінансовими потоками, поступово пом’якшують його та займають позицію, спрямовану на лібералізацію.

Управління міжнародними фінансовими потоками, використання офшорних фірм та банків широко використовуються компаніями всього світу. Технологія міжнародних трансферних операцій (внутріфірмових угод та платежів) – одна з найбільш “закритих” галузей компаній і банків. Це пов’язано з тим, що сфера міжнародного податкового і валютно-фінансового планування компанії стосується взаємин з офіційними органами своїх власних та іноземних держав.

Планування протиправних міжнародних операцій, пошук схем від ухилення сплати податків та сумнівних фінансових схем стали загальновизнаною зброєю злочинних організацій в управлінні господарськими міжнародними системами. Самі злочинці або наймані ними менеджери досконало володіють методами формування корпоративних структур, що пристосовано для “відмивання” коштів, отриманих незаконним шляхом. Вони враховують навіть можливості уникнення невиправданих витрат, пов’язаних з політичними і валютними ризиками, подвійним оподатковуванням доходів, інфляцією, зайвими адміністративними витратами. Правоохоронним, контролюючим органам, якщо вони використовують тільки традиційні методи розслідування кримінальних справ на обмежених територіях, врешті-решт, доводиться іноді програвати міжнародним злочинним угрупованням. Відстежити і “виловити” кошти, що знаходяться у процесі “відмивання” за таких умов виглядається надто складно, вимагає застосування спеціальних навичок і знань.

До числа звичайної практики злочинців, які використовують транснаціональні господарські системи, відноситься перенесення фінансової бази міжнародних операцій у сприятливі економічні райони. Офшорний кліринговий центр забезпечує легалізацію “брудних” коштів шляхом фінансування інвестицій у різних країнах світу, здійснює платіжне і розрахункове обслуговування закордонних дочірніх фірм та філій. Часто представництва та філії компаній користуються закордонними авуарами і рахунками материнської компанії. У результаті операції компанії втрачають визначену локалізацію. Кошти, якими вони оперують, частково або цілком перебувають за межами повноважень національних податкових органів. У корпоративних схемах широко застосовується інститут “номінального” володіння компаніями і банками. Завдяки цьому дочірні та залежні фірми для третіх осіб виглядають як самостійні господарські суб’єкти. Холдингові ланцюжки нерідко включають кілька, а іноді й десятки компаній.

Механіка міжнародного фінансового планування полягає у створенні офшорних притулків капіталу, направленні капіталів та доходів за оптимальними податковими маршрутами і використанні трансферних цін у внутріфірмових зовнішньоторговельних операціях. Структури, створені материнською компанією за кордоном, забезпечують проведення міжнародних трансферних операцій, тобто угод, що проводяться на заздалегідь визначених внутріфірмових умовах. Міжнародні трансферні операції інтенсивно освоюються вітчизняними компаніями. Їх використання вимагає глибокого пророблення організаційних, юридичних і валютно-фінансових аспектів операцій. У розвинених державах (у США, Великобританії, у країнах Європейського Співтовариства), хоча й існує “антитрансферне”, “антиофшорне” і “антидемпінгове” законодавство, але ведеться боротьба з “брудними” грошовими і товарними потоками, міжнародний фінансовий ринок, все ж має деякий “ступінь вільності” по відношенню до його руху. Багато країн знижують рівень прозорості для фінансових операцій міжнародних представництв іноземних організацій.

У Сполучених Штатах Америки та більшості розвинених країн світу діє правило “відстані руки”, яке означає, що в податкових цілях умови внутріфірмової угоди визначаються на базі аналогічних операцій в аналогічних умовах. Антиофшорне законодавство США виводить офшорні фірми зі сфери дії системи податкового кредиту. Це означає, що доходи дочірніх фірм у податкових зонах у повному обсязі підлягають оподаткуванню на території США. Офшорні фірми виключаються з дії угод про усунення подвійного оподаткування.

Власники транснаціональних схем по легалізації “брудних” коштів знаходяться в постійному пошуку можливостей оптимальної організації міжнародних операцій в рамках діючих систем обмежень. Формуються спеціальні “канали” для міжнародних переказів капіталів та доходів від них. Розробляються схеми валютного хеджування (страхування) закордонних фінансових активів, організовується управління тимчасово вільними залишками і закордонними резервами фірми. Ресурси концентруються на рахунках компаній і банків у максимально сприятливих, з податкової точки зору, і політично стабільних юрисдикціях. Механізми міжнародного управління фінансовими операціями інтенсивно освоюється і вітчизняним криміналітетом.

Фінансовими махінаторами вироблена велика кількість корпоративних схем та організаційних методів, що забезпечують керування закордонними операціями. Офшорна компанія – один з найбільш розповсюджених корпоративних інструментів. Великі та навіть середні компанії мають десятки, а іноді сотні офшорних компаній, інших подібних структур. Офшорна компанія не має права вести будь-який бізнес у своїй офшорній юрисдикції. Керівництво компанією, її директор і реальний офіс повинні розташовуватися за її межами.

Офшорна компанія діє у безподаткових умовах. Її власники отримують в управління самостійний суб’єкт господарських відносин. Такий “інструмент” є необхідним для багатьох видів бізнесу і проведення міжнародних фінансових операцій. Функціонування та керування навіть великою кількістю офшорних компаній не вимагає великих адміністративних витрат. Не потрібне проведення аудиторських перевірок, подача податкових декларацій. Збори акціонерів і директорів проводяться “формально”. Офшорні компанії, з юридичної точки зору, – повноцінні суб’єкти господарських операцій. Вони використовуються в різноманітних “ділових” схемах.

Володіння офшорними компаніями, як правило, здійснюється за посередництва “номінальних” акціонерів і директорів. “Номінальні” особи фактично ізольовані від керування компанією, хоча засновницькі документи оформлено на їх ім’я. Інститут довірених директорів підвищує конфіденційність діяльності офшорних компаній, дозволяє перебороти деякі юридичні обмеження (наприклад, вимогу наявності як мінімум двох акціонерів, у той час, як у компанії тільки один власник). Статус номінального володіння в багатьох офшорних юрисдикціях передбачено законодавством.

Типова офшорна компанія організовується у такий спосіб: оформлюється номінальне володіння акціями; номінальні акціонери “проводять” загальні