Таким чином, у ході організації міжнародних фінансово-інвестиційних операцій створюються дочірні компанії двох етапів.

1. За початкові і кінцеві пункти міжнародних “транзитних” схем виступають “класичні” офшорні компанії. На їх рахунках у безподаткових умовах акумулюються отримані за кордоном доходи. Через офшорні компанії здійснюється управління резервами фірми. Крім того, офшорні фірми застосовуються у нескладних схемах податкового планування, виступаючи за посередників сторін внутріфірмової угоди. Офшорними юрисдикціями вважаються деякі малі держави та території з особливим міжнародним статусом (колонії, території із самоуправлінням, орендовані райони та ін.).

Найбільш популярними офшорними юрисдикціями вважаються Британські Віргінські Острови, Співдружність Багамських Островів, Республіка Панама, Острів Мен, Гібралтар. Офшорні фірми реєструються і у деяких респектабельних країнах (традиційних міжнародних фінансових центрах світу) – Ліхтенштейні, Люксембурзі та деяких ін. Всього відомо близько 300 юрисдикції, що представляють іноземним компаніям можливості міжнародного податкового планування. Кількість класичних офшорних районів не перевищує 50 – 60.

2. У корпоративних схемах використовуються також пільгові компанії іншого типу. Вони розташовуються у країнах, що відносяться до категорії юрисдикції з помірною чи проміжною системою податків. Особливість такої юрисдикції полягає в тому, що тут створено привілеї для компаній, які спеціалізуються на “транзитних” та інвестиційних операціях в інтересах материнської фірми.

У цих країнах істотно скорочені чи практично відсутні податки на прибуток від доходів, отриманих за кордоном. Країни з “помірною” податковою системою мають широку мережу угод про усунення подвійного оподатковування, що робить їх зручним транзитним пунктом для переказу капіталів. До цієї групи країн відносяться такі високорозвинені держави, як Швейцарія, Нідерланди, Люксембург, Кіпр, Данія, Ірландія. Іноді до цієї групу юрисдикції включають також Австрію.

Загальний рівень оподаткування тут у цілому відповідає світовим стандартам і не є пільговим. Податок на прибуток складає 30 – 40 %, у деяких випадках, як в Ірландії, – 10 – 20 %.

Сервісні структури, розташовані у закордонних зонах з “помірним” рівнем оподаткування, бувають трьох основних типів. Це оперативно-холдингові компанії, фінансові компанії та ліцензійні фірми, що спеціалізуються на управлінні закордонними нематеріальними активами.

Таким чином, “транзитні” корпоративні схеми звичайно складаються з таких груп господарських суб’єктів:

фірми, що виробляють продукцію та послуги за профілем підприємства. При виборі місця розміщення звичайно орієнтуються на основні ринки збуту та фактори виробничо-технологічного характеру;

фірми, розташовані у країнах з “помірним” податковим режимом;

офшорні фірми в податкових гаванях.

Корпоративний “ланцюг” зазвичай має такий вигляд: “офшорна фірма – компанія “транзитного” типу – профільне підприємство компанії”.

При організації закордонних дочірніх фірм та філій у багатьох випадках злочинцям буває доцільно “замкнути ланцюжок” власності та контролю на компанію, що знаходиться у пільговій податковій юрисдикції. Інакше кажучи, материнська компанія здійснює володіння дочірніми фірмами і великими частками участі не безпосередньо, а через проміжну компанію. Таким чином, вона відіграє роль допоміжного центра прибутку материнської фірми, центра управління закордонною нерухомістю та іншими видами активів. Такі компанії визначаються у міжнародній практиці як оперативно-холдингові фірми. У пільгових “холдингових” юрисдикціях холдингам надаються такі основні види пільг:

зниження податку “у джерела”;

звільнення від податків на прибуток у вигляді дивідендів;

звільнення податку на доходи від переоцінки активів;

зниження податку на власний капітал (net worth tax).

Зазначені привілеї неоднакові і зустрічаються у різних комбінаціях. Традиційними холдинговими юрисдикціями вважаються Нідерланди, Швейцарія, Люксембург, Бельгія, Ірландія; з деякими застереженнями до них можна віднести Австрію і Данію. Сьогодні явилися нові території, що залучають до себе холдингові компанії, – Гібралтар, Мадейра та Маврикій. Загальна схема офшорної структури за участю проміжного холдингу створюється за допомогою використання сприятливої юрисдикції. Між материнською фірмою і холдингом часто створюється ще одна ланка – офшорна компанія. В результаті володіння холдинг стає конфіденційним, а дивіденди, переказані через його рахунки, виводяться з-під податку на прибуток.

Умови створення і функціонування холдингів у різних юрисдикціях є неоднаковими. Кожна з них має свою специфіку, що сприяє проведенню операцій конкретних типів. Як приклад, можна порівняти діяльність холдингової компанії у Люксембурзі і на Кіпрі.

Люксембурзький офшорний холдинг звільняється від будь-яких податків на прибуток. Кіпрська офшорна компанія платить податок по ставці 4,25 %. При більш детальному розгляді з’ясовується, що люксембурзький холдинг має право проводити тільки визначені види операцій і, насамперед, володіти “портфельними” пакетами акцій, що робить його зручним для діяльності на європейських ринках цінних паперів. Якщо ж його операції виходять за межі дозволеного переліку операцій, він втрачає всі свої податкові пільги. Крім того, люксембурзькі офшорні холдинги виключено зі сфери дії угод про усунення подвійного оподатковування.

Кіпрська офшорна холдингова компанія має важливу перевагу. Тут відсутні обмеження на характер операцій. Зокрема, відсутній податок на доходи від розпорядження нерухомістю та іншими активами (capital gains). Це робить його зручним інструментом для проведення операцій з капіталомісткими активами. Крім того, Кіпр має угоди про усунення подвійного оподатковування з багатьма країнами. Дія більшості з них поширюється і на офшорні компанії.

Після набуття чинності (з 1 січня 1992 р.) директив Європейського Співтовариства 90/436/ЄС і 90/435/ЄС “географія” холдингового бізнесу істотно змінилася. Податкові директиви встановлюють єдині правила оподатковування для всіх країн ЄС. Вони мають “пряму” дію. Такого роду директиви покликані впорядкувати податкову систему Об’єднаної Європи. У даний час уніфікації було піддано лише готельні аспекти європейської податкової системи. Зокрема, згадані директиви ЄС встановлюють правила оподатковування материнської фірми та її дочірніх компаній, що знаходяться на території ЄС. Зміст нових директив полягає в тім, що дивіденди, що надійшли на адресу материнської компанії, звільняються від