наслідків, в результаті якого суб’єкт впевнений у їх ненастанні. Див. Кадар М.М. Неосторожная вина и ответственность за преступления, совершённые по неосторожно- сти. / Вопросы уголовного права стран народной демократии. – Москва: Госюриздат, 1963. – С.256-258.
III. Злочинна недбалість та її критерії. Казус.
Злочинна недбалість характеризується тим, що особа не передбачає настання суспільно небезпечних наслідків, хоча могла і повинна була б їх передбачити. Тобто вона характеризується трьома ознаками:
передбаченням особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків від своїх діянь;
обов’язком особи передбачити такі наслідки;
наявністю в особи можливості їх передбачити і відвернути. Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А. Кримінальне право України. – Київ: Наукова думка, 1995. – С.82.
Судовою колегією по кримінальним справам Миколаївського обласного суду Р. був засуджений за ст.94 (умисне вбивство). В касаційному порядку дії Р. були перекваліфіковані на ч.3 ст.101 (умисне тяжке тілесне ушкодження, що потягло смерть). Фабула цієї справи така. Р. вимагав від С. повернути незаконно відібраний у дівчини годинник. С. відмовився це зробити. Виникла сварка, під час якої Р. двічі вдарив С. долонею справа і зліва по щелепі. Від отриманих ударів С. впав і тут же помер. Пленум Верховного Суду УРСР, виходячи з обставин справи, відмітив, що Р. заподіюючи удари по обличчю С., не мав умислу спричинити які-небудь шкідливі для здоров’я С. ушкодження. Його умисел був направлений на примушення С. повернути годинник. Разом з тим Пленум визнав, що, заподіюючи удари долонею по обличчю потерпілому, Р., хоча і не передбачав, але повинен був і міг передбачити можливість настання наслідків, які фактично наступили. У відповідності з цим Пленум ВС УРСР перекваліфікував дії Р. з ч.3 ст. 101 на ст. 98 (необережне вбивство) і пом’якшив йому міру покарання. Справа Р. // Бюллетень Верховного Суду УРСР. – 1971. - №4. – С. 19 –21.
При аналізі цього виду необережної вини не робиться поділу на інтелектуальний і вольовий моменти. Адже особа не усвідомлює суспільної
небезпеки свого діяння. Її вчинки можуть бути суспільно небезпечними тільки тоді, коли особа проявить недбалість, неуважність, необачність. Особа не передбачає навіть можливості настання шкідливих наслідків. Вони могли б не настати, якби була б проявлена певна увага, обачність, сумлінність. Тобто відсутній інтелектуальний момент, а це, в свою чергу, знімає питання про ставлення особи до передбачуваного, тобто про вольовий момент вини.
Наприклад, медична сестра зробила укол хворій, яка через годину померла. Виявилось, що медсестра взяла з шафи ампулу, не переконавшись, що саме це необхідні їй ліки, тобто проявила при цьому злочинну недбалість: уколола хвору отруйною для неї речовиною.
Ще приклад: 4 вересня 1998 року у своїй квартирі під час сімейного конфлікту обвинувачена Н.А. схопила ніж тримаючи його направленим на чоловіка. Н.В. штовхнув свою дружину Н.А., вона повалилась на нього не втримала рівновагу і поранила чоловіка в області живота. Вироком Першотравневого районного суду міста Чернівці дії Н.А. було кваліфіковано за ст. 105 КК. Див. Справа № 11-30 1999р. від 26.01.99р. / Архів Чернівецького обласного суду за 1999 р.
Н.А. не передбачала настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Суспільно небезпечний наслідок наступив в результаті необережної поведінки Н. А. та недотримання нею загальних правил безпеки в побуті та норм співжиття.
Злочинна недбалість виражається у непередбаченні винним суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності. Це одна з важливих ознак, яка дозволяє відмежувати недбалість від обох видів умислу і від злочинної самовпевненості. Інші ознаки, притаманні недбалості, - це обов’язок і можливість особи передбачити суспільно небезпечні наслідки свого діяння.
Треба зауважити, що обов’язок передбачити при злочинній недбалості суспільно небезпечні наслідки свого діяння може випливати з вимог закону, службових чи професійних обов’язків, зі спеціальних правил, які регулюють певну діяльність, з правил суспільного співжиття.
Однак наявність одного лише обов’язку передбачати суспільно небезпечні наслідки своєї дії чи бездіяльності не є достатньою підставою для визнання особи винною у злочинній недбалості. Суттєве значення має фактична можливість особи передбачити вказані наслідки. Ця можливість пов’язана по-перше з деякими суб’єктивними властивостями особи (рівень спеціальних знань у конкретній галузі, життєвий та практичний досвід тощо), по-друге, з тими конкретними умовами, в яких діяла така особа. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. (Під ред. Ковальського В.С.). – Київ: Юрінком, 1994. – С. 28.
Так, слід зазначити, що суди не завжди уважно ставляться до з’ясування можливостей усвідомлення суспільно шкідливого характеру протиправних дій та передбачення наслідків неповнолітнім, а тому припускаються помилок. Див. Шевченко Я.М., Барило Т.С. Радянський закон про відповідальність неповнолітніх. – Київ: Наукова думка, 1972. – С.76.
Отже питання про те, чи могла особа усвідомлювати факт порушення нею певних правил і передбачити суспільно небезпечний наслідок від цього, вирішується з урахуванням конкретних обставин і індивідуальних особливостей особи, тобто на підставі об’єктивних і суб’єктивних критеріїв.
Обов’язок передбачити шкідливі наслідки – об’єктивний критерій, а можливість їх передбачення – суб’єктивний критерій злочинної недбалості. Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А. Кримінальне право України. – Київ: Наукова думка, 1995. – С.83.
Кримінальна відповідальність за злочинну недбалість настає тоді, коли встановлено, що особа за даних конкретних обставин не тільки повинна була, а й мала реальну можливість передбачити шкідливі наслідки свого діяння (чи бездіяльності), тобто є обидва критерії. Закон покладає обов’язок передбачити суспільно небезпечні наслідки свого діяння тільки на тих, хто може їх передбачити.
Так, громадянин Грицюк повертався з полювання