Представника не можна путати і з посередником, який сам не здійснює угоду ні для однієї із сторін, а лише сприяє укладенню між ними, наприклад, договору.з цією метою він може навіть проводити переговори про укладення угоди з кожною із сторін, але волевиявлення, необхідне для укладення угоди, виражають її учасники.

Представник завжди діє від імені особи, яку він представляє, стороною в угоді, що укладається, не виступає і своїми діями створює права і обов’язки безпосередньо для особи, яку він представляє.

Але не тільки громадяни можуть виступати, як представники. Ними можуть бути і організації – юридичні особи. При цьому вони можуть представляти інтереси як інших юридичних осіб, так і громадян. Однак діяльність юридичної особи по представництву допускається лише в межах, передбачених в статуті (положенні) цієї юридичної особи, причому для одних організацій вона може носити основний характер по представництву, наприклад, у суді по цивільних справах, а для інших – додатковий. Так, у Законі України “Про об’єднання громадян”, зокрема, зазначено, що для здійснення цілей і завдань, передбачених установчими документами, об’єднання громадян користуються правом виступати учасником цивільно-правових відносин , набувати майнові і немайнові права; представляти і захищати свої законні інтереси і законні інтереси своїх членів (учасників) у державних і громадських органах та іншими правами.

Змістом представництва (його сутністю) є діяльність у вигляді укладення угод представником по реалізації повноважень в інтересах і від імені особи, яку він представляє.

Третьою особою, з якою внаслідок дії представника встановлюються, змінюються або припиняються цивільні права та обов’язки, може бути будь-який суб’єкт цивільного права. Разом з тим згідно цивільного законодавства представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні щодо себе особисто, ні щодо другої особи, представником якої він водночас є [2, ч.3 ст.62].

Представництво є складними правовідносинами за колом правових зв’язків, які утворюються між його суб’єктами. При представництві складається три наступні кола відносин: між особою, яку представляють, і представником; між представником і третьою особою; між особою, яку представляють, і третьою особою.

Діяльність представника дуже схожа на діяльність комісіонера, який укладає угоди в інтересах комітента. Однак комісіонер вчиняє угоди від свого імені за рахунок комітента [2, ст.395], представник же діє від імені особи, яку він представляє.

В проекті ЦК України зазначено, що не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів [5, ч.2 ст.227].

Передумовою представництва є відносні правовідносини між представниками і особами, яких представляють, в межах яких виникає і формується повноваження. До правового результату можуть привести тільки такі дії представника, які здійснюються в межах його повноважень. Інакше кажучи, без повноважень немає і представництва.

Відповідно до юридичних фактів, які породжують відносини представництва, розрізняють і самі види представництва:

представництво, що виникає на підставі адміністративного акта;

представництво, що виникає внаслідок юридичних фактів, прямо передбачених в законі;

представництво на підставі договору.

Представництвом, яке ґрунтується на адміністративному акті, вважається таке представництво,коли представник зобов’язується діяти від імені особи, яку він представляє, на підставі адміністративного розпорядження особи, яку представляють. У ролі особи, яку представляють, виступає організація, що є юридичною особою, а функції представника виконують її працівники, які по роду своєї діяльності повинні представляти організацію у відносинах з третіми особами, наприклад, продавці торговельних підприємств (невласники), завідувачі складами, базами тощо, якщо вони перебувають з роботодавцем у трудових правовідносинах та їх прийняття на посаду оформлено наказом або розпорядженням. Цим же актом або окремою довіреністю визначаються і повноваження представника.

Представництво виникає внаслідок юридичних фактів, прямо вказаних у законі. Так, батьки зобов’язані захищати права і інтереси своїх неповнолітніх дітей і тому вони є їх законними представниками. Законними представниками є і опікуни [4, ст.60].

В цьому разі юридичними фактами, з якими пов’язується виникнення відносин по представництву, виступають обставини, безпосередньо вказані в законі, наприклад, родинні зв’язки батьків і дітей, встановлення опіки. Власне і повноваження представників у цьому виді відносин по представництву також безпосередньо визначені законом.

Що стосується представництва на підставі договору, то воно істотно відрізняється від двох перших. Ця відмінність полягає насамперед у тому, що воно є добровільним. Це означає, що на здійснення від імені особи, яку представляють, дії (угоди) вимагається згода представника, тобто досягнення згоди між особами, одна з яких приймає на себе зобов’язання діяти від імені другої.

Залежно від того, ким визначається представник і на чому ґрунтуються його повноваження, розрізняють обов’язкове і добровільне представництво.

Характерними ознаками обов’язкового представництва, по-перше, є те, що представник і його повноваження встановлюються нормативними актами (цивільними, сімейними, адміністративними). Наприклад, батьки, усиновителі, опікуни виступають представниками недієздатних осіб, неповнолітніх дітей до 15 років, в силу прямої вказівки закону [4, ст.144].

По-друге, особа, яку представляють, не приймає участі в призначенні представника, і вона не може особисто відмінити чи змінити повноваження представника, бо ці повноваження визначаються законом.

Різновидом обов’язкового представництва є так зване статутне представництво. За ним представниками виступають уповноважені організації, яким їхнім статутом чи положенням надано право