Конституційне право — провідна галузь національного права України

Конституційне право України слід розглядати як галузь права і законодавства, як науку і навчальну дисципліну, що має свій предмет і метод, характеризується особливими пра-вовими нормами і відносинами та принципами правового ре-гулювання.

Конституційне право України як галузь права і зако-нодавства являє собою систему правових норм і норма-тивно-правових актів та інших джерел, що регулюють відносини, пов'язані з основами конституційного ладу, правового статусу особи, народовладдям, територіаль-ним устроєм суспільства і держави. Через них забезпечу-ється організаційна та функціональна єдність суспільства України як цілісної соціальної системи. При цьому закріплю-ються основи конституційного ладу України, загальні засади правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій, система державних органів, основні положення і принципи організації місцевого самоврядування в Україні.

Отже, предметом конституційного права України є особливе коло суспільних відносин, що виникають у проце-сі організації та здійснення публічної влади в Україні, дер-жавної та місцевої (місцеве самоврядування). Ці відносини характеризуються певною специфікою, а саме: стосуються всіх найважливіших сфер життєдіяльності суспільства; ви-ступають як базові в політичній, економічній, духовній, соці-альній та інших сферах життя суспільства. Саме тому можна стверджувати, що структуру предмета конституційного права України складають: відносини політичного характеру (на-приклад, форма правління, форма державного устрою); най-важливіші економічні відносини (скажімо, регламентація існуючих форм власності та механізмів її захисту); відноси-ни, що стосуються правового статусу людини і громадянина (громадянство, основні права, свободи, обов'язки та ступінь їх гарантованості з боку держави); відносини, що складають-ся в процесі реалізації права народу України на самовизна-чення і пов'язані з державно-територіальним устроєм Украї-ни; відносини щодо організації та діяльності державного апа-рату України; відносини, які визначають діяльність органів місцевого самоврядування.

Отже, конституційно-правові відносини — це суспіль-ні відносини, врегульовані конституційно-правовими норма-ми, суб'єкти яких наділяються взаємними правами та обов'язками, згідно з котрими вони повинні функціонувати.

Виходячи з цього, а також із викладеного вище можна стверджувати, що вони мають специфічний, тільки їм прита-манний, зміст; характеризуються особливими суб'єктами, тобто певні їх учасники не можуть вступати в деякі інші ви-ди правовідносин. Так, приміром, Президент України не мо-же мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а та-кож здійснювати іншу оплачувану чи підприємницьку діяль-ність або входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку. Та-кі відносини порівняно з іншими галузевими правовідносина-ми мають найбільш загальний характер.

Під принципами конституційно-правового регулюван-ня розуміють найзагальніші нормативно-регулятивні прави-ла поведінки, в яких відображаються сутність і соціальне призначення конституційного регулювання суспільних від-носин.

До них відносять принципи: верховенства права; верхо-венства і прямої дії Конституції та законів у системі норма-тивно-правових актів; загальної демократії; політичного, еко-номічного та ідеологічного плюралізму; поділу влади; гума-нізму; пріоритетності норм і принципів міжнародного права порівняно з вітчизняним законодавством; державного та іншого гарантування прав, свобод і обов'язків людини і гро-мадянина, народовладдя, захисту суверенітету й територі-альної цілісності України і т. д.

Конституційно-правова норма — це загальнообов'язко-ве правило поведінки, встановлене чи санкціоноване держа-вою з метою регулювання та охорони певних суспільних від-носин, які становлять предмет конституційного права, їхні-ми специфічними ознаками є те, що вони:

а) регулюють особливе, з огляду на його важливість, коло суспільних відносин, що безпосередньо стосується здійснен-ня народовладдя;

б) встановлюють порядок створення інших правових норм, який є обов’язковим для інших галузей права;

в) мають вищу юридичну силу щодо інших правових норм;

г) відрізняються особливою структурою в тому розумінні, що для них не є характерною тричленна структура (гіпотеза, диспозиція та санкція). Деякі конституційно-правові норми (норми-принципи, норми-декларації) взагалі мають лише диспозицію.

Метод конституційно-правового регулювання — це сукупність способів і засобів, з допомогою яких упорядкову-ються суспільні відносини, що становлять предмет конститу-ційного права. Він характеризується: найбільшою загальніс-тю; максимально високим юридичним рівнем; імперативніс-тю; універсальністю; доцільністю; поєднанням прямого й опосередкованого регулювання.

Відповідно до конституційно-правового регулювання існує наука конституційного права, її можна визначити як га-лузеву юридичну науку, що являє собою систему знань про конституційно-правові норми, відносини та інститути, кон-ституційно-правове регулювання загалом. Предметом цієї науки є: власне галузь конституційного права; суспільні від-носини, що підлягають конституційно-правовому регулюван-ню; історія (іноземна й вітчизняна) становлення галузі кон-ституційного права. А джерелами науки конституційного права слід визнати: праці вітчизняних і закордонних учених, які безпосередньо чи опосередковано стосуються її проблем; правові акти (чинні й такі, що вже втратили чинність), які містять конституційно-правові норми. Наука конституційно-го права має і свої методи, основними з яких є історичний, порівняльний, системний, статистичний, структурно-функціональний і конкретно-соціологічний.