г) не зробить капітального ремонту в тих випадках, коли за законом або за договором капітальний ремонт віднесено до обов’язку наймача.

Стосовно договору безоплатного користування майном законодавство передбачає лише випадки дострокового розірвання договору на вимогу сторони, яка передала майно, коли друга сторона користується майном не відповідно до договору чи призначення майна або навмисно чи з необережності погіршує стан майна, а також коли друга сторона без згоди першої надала переваги їй ц безоплатне користування майно третій особі.

3) присудження до виконання в натурі. У цьому випадку зобов’язана сторона повинна виконати зобов’язання особисто або передати індивідуально певну річ. Так, винна сторона повинна вжити заходів до відновлення пошкодженого нею що належало потерпілому. За рішенням суду особа присуджується до виконання того ж за змістом обов’язку, котрий вона не виконала добровільно. Насамперед, мова йде при присудження до виконання обов’язку за договором: повернути позику, виплатити страхове відшкодування, оплатити виконану роботу, повернути майно, яке було предметом оренди. У відповідності з Цивільним кодексом, у разі невиконання обов’язку щодо передачі речі, яка має індивідуальні ознаки, у власність або у користування кредитор має право вимагати відібрання цієї речі у боржника і передачі її йому. Однак присудження до виконання обов’язку в натурі не завжди є можливим. Обов’язок, який тісно пов’язаний з особою, може бути виконаний лише добровільно. Не можна заставити, наприклад, підрядника побудувати певний об’єкт, про що було домовлено у договорі, письменника – написати твір відповідно договору літературного замовлення чи примусити набувача до реального виконання своїх обов’язків за договором довічного утримання. До виконання може бути присуджений і обов’язок, який особа мала відповідно до закону – повернути власникові загублену ним річ чи повернути юридичній особі печатку, яку затримує її колишній директор.

4) компенсація моральної шкоди. Особа, що заподіла своїми вчинками моральну шкоду громадянинові або організації, порушивши тим самим їх законні права, зобов’язана їх відшкодувати. Відшкодування моральної шкоди відбувається у випадку, коли доведена винність даної особи. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду, незалежно від відшкодування майнової шкоди. У разі поширення відомостей, що принижують репутацію організації, остання якщо вона є юридичною особою, має право звернутися до суду з вимогою про їх спростування, незалежно від того, якою особою (фізичною чи юридичною) поширено ці відомості.

5) припинення або зміна право відношення. Так, якщо за договором перевезення вантаж загинув в силу яких-небудь форс-мажорних обставин, то право відношення за договором припиняються і перевізник не несе відповідальності перед одержувачем. Право відношення може бути також змінене, якщо, наприклад, за договором перевезення вантаж загинув з вини перевізника. У цьому випадку він зобов’язаний буде відшкодувати одержувачу вартість загиблого вантажу.

Законодавством встановлена чітка система майнових санкцій за невиконання або неналежне виконання договору перевезення. Перевізники, вантажовідправники, вантажоодержувачі і пасажири несуть матеріальну відповідальність за порушення зобов’язань, що випливають з перевезень вантажів, пасажирів і багажу. При цьому обсяги такої відповідності зміні за угодою сторін не підлягають. Відповідно до ст. 209 Цивільного кодексу УРСР особа, яка не виконала зобов’язання або неналежним чином виконала його, несе майнову відповідальність лише за наявності вини, крім випадків передбачених законом. Щодо підстав покладання відповідальності, зокрема на автомобільного перевізника, вантажовідправника та вантажоодержувача, то поряд із застосуванням принципу вини відповідне законодавство передбачає випадки, коли встановлену ним відповідальність зазначені особи несуть незалежно від їх вини.

Так. Дослідження наявності або відсутності вини необхідне при вирішенні питання про покладання на автотранспортне підприємство відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу (ст. 133 та ст. 134 Статуту автомобільного транспорту Української РСР). Тільки за наявності вини автотранспортного підприємства на нього може бути покладена відповідальність за прострочення в доставці вантажу (ст. 138 Статуту).

Як приклад застосування майнової відповідності автотранспортного підприємства і вантажовідправника без вини можна навести стягнення з них штрафу за невиконання зобов’язання щодо обсягів належного до перевезення вантажу оскільки ст. 132 статуту автомобільного транспорту Української РСР передбачає вичерпний перелік обставин, за якими вони звільняються від відповідальності за вказане порушення.

За загальними правилами в разі втрати, нестачі і пошкодження прийнятого до перевезення вантажу і багажу, тягар доведення не винуватості лежить на перевізникові. Тобто, йдеться в ст. 209 та ст. 362 цивільного кодексу УРСР, відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов’язання. Проте в транспортних статутах (кодексах) можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника.

Транспортними статутами або договором передбачається й майнова відповідальність відправників або одержувачів за належне виконання обов’язків, які передують чи необхідні для укладення договору перевезення вантажу або звершують перевізний процес – за простій вагонів або інших транспортних засобів, їх пошкодження тощо.

6) стягнення з особи, що порушила право, заподіяних збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, - неустойки (штрафи, пені). Так, якщо в силу винних дій особі була заподіяна шкода, то сторона, що її заподіяла зобов’язана відшкодувати потерпілому всі збитки. Законом може бути передбачений обов’язок винної сторони при невиконанні своїх зобов’язань сплатити іншій стороні неустойку (штраф, пеню).

Згідно зі ст. 179 Цивільного кодексу УРСР неустойкою (штрафом, пенею) є визначена законом або договором грошова сума, яку боржник має сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання, зокрема в разі прострочення виконання. Неустойка є засобом цивільно-правової відповідальності. Виконуючи функції майнового стимулювання,