Пошукова робота:
„Правове регулювання зайнятості населення”
П Л А Н
Вступ.
Поняття нормативно-правового регулювання зайнятості населення . Функції нормативно-правового регулювання .
Класифікація нормативно-правових актів , що регулюють зайнятість населення .
Концептуальні положення Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття “.
Шляхи вдосконалення нормативно- правового регулювання зайнятості населення .
Висновки .
Список використаної літератури .
В с т у п
Вибір мною даної теми для написання реферату зумовлений ділянкою роботи , яку я буду виконувати у разі успішного захисту реферату й прийняття на роботу .
Дана тема є актуальною , оскільки в даний час ситуація на ринку праці характеризується значним перевищенням попиту над пропозицією і високим рівнем безробіття . Достатня та ефективна нормативно-правова база є засобом вирішення цієї проблеми .
Під ефективністю правового регулювання прийнято розуміти співвідношення реальних результатів правового регулювання з його метою . Метою правового регулювання зайнятості населення є створення умов для ефективного подолання безробіття , створення нових робочих місць , допомоги безробітним у працевлаштуванні . При цьому слід пам’ятати , що ефективність правового регулювання зайнятості населення забезпечується ефективністю як норми права і процесуального механізму , так і ефективністю самої діяльності по застосуванню і по реалізації закону .
2. Поняття нормативного регулювання зайнятості населення . Функції нормативно-правового регулювання .
Зайнятість населення – це сукупність соціально-економічних відносин між людьми щодо забезпечення працездатного населення робочими місцями , формування розподілу та перерозподілу трудових ресурсів з метою участі їх у суспільно корисній праці і забезпечення розширеного відтворення робочої сили Див.: Економічний словник- довідник.-К.-1995.-с.112.
Правове регулювання зайнятості населення - це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини в сфері зайнятості населення з метою їх упорядкування , закріплення , охорони та розвитку . У процесі такого впливу безпосередньо реалізуються усі спеціально-соціальні функції права. До таких функцій зокрема належать :
закріплююча або встановлююча ( регулювання суспільних відносин які виникли ще до прийняття відповідного закону чи іншого нормативного акту);
стимулююча (сприяння розвитку таких відносин );
обмежувальна (встановлення певних рамок поведінки ).
Правове регулювання зайнятості населення можна поділити за певними видами :
За територіальним статусом правотворчого суб’єкта регулювання :
централізоване (регулювання , яке здійснює Міністерство праці та соціальної політики України та інші центральні органи влади);
децентралізоване ( регулювання , що здійснюється центрами зайнятості на місцях ).
2. За обсягом суспільних відносин , на які поширюється правове регулювання :
загальне або нормативне ;
індивідуальне (наприклад , виплата допомоги по безробіттю конкретній особі ).
Механізм правового регулювання зайнятості населення – це система всіх державно-правових (юридичних ) засобів , за допомогою яких держава здійснює владний вплив на суспільні відносини у сфері зайнятості населення . Він складається з таких елементів :–
норми права ( наприклад , ст.ст. 36,37,38 КЗпП України Див.: Кодекси України.-“Юрінком-Інтер”.,К.,1997.,Кн.3.);–
нормативно-правові акти (наприклад , Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття Див.: Відомості Верховної Ради України. 2000.,№22, ст.171.) ;–
юридичні факти (наприклад, настання вимушеного тимчасового скорочення нормальної або встановленої законодавством України тривалості робочого часу без припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного , структурного характеру ) .
В умовах сучасного реформування системи соціального забезпечення лише досконалий правовий механізм може забезпечити ефективний вплив на суспільні відносини в сфері зайнятості населення .
Сьогодні проводиться реформування системи соціального страхування в Україні . Реформування має на меті , з однієї сторони , встановлення єдиної системи загальнообов’язкового державного соціального страхування , з другої сторони , розмежування окремих видів страхування залежно від страхових випадків і введення п’яти видів страхування :
- пенсійного ;
- у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами , зумовленими народженням та похованням;
- медичного страхування ;
- страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання , які спричинили втрату працездатності ;
- страхування на випадок безробіття .
3.Класифікація нормативних актів , що регулюють зайнятість населення .
В Україні нормативно-правове регулювання зайнятості населення здійснюється цілим рядом нормативних актів , що мають різну юридичну силу .
За юридичною силою їх можна поділити на :
Закони України , які в свою чергу поділяються на такі види :
Конституція України ( основний закон );
конституційні закони ( з питань , безпосередньо врегульованих Конституцією України );
звичайні або біжучі закони ( з інших питань суспільного і державного життя ) ;
надзвичайні закони ( приймаються у певних , передбачених Конституцією, ситуаціях ).
Підзаконні нормативно-правові акти (накази , розпорядження , інструкції виконавчої влади).
Очолює ієрархічну структуру нормативних актів , що регулюють зайнятість населення , без сумніву , Конституція України . Зокрема, ст.43 Див.: Відомості Верховної Ради України .1996., №30., ст.141. передбачає право кожної особи на працю , що включає можливість заробляти собі на життя працею , яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю , гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності , реалізовує програми професійно-технічного навчання , підготовки й перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб . Ст.46. надає громадянам право на соціальний захист , що включає забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності , втрати годувальника , безробіття з незалежних від них обставин . Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян , підприємств, установ і організацій