створення інноваційного активного правового середовища, зокрема законодавчого, покликаного стимулювати інноваційну наукову діяльність;

правового забезпечення сфери інтелектуальної власності в Україні в контексті європейської інтеграції тощо. Комплексні правові дослідження за основними науковими напрямами мають на меті розробку новітніх технологій у сфері вдосконалення українського законодавства; вивчення наукових цільових досліджень державних і недержавних організацій за господарськими договорами; розроблення наукових висновків, обґрунтувань, експертних рекомендацій для центральних органів державної влади; проведення законотворчої і нормотворчої діяльності, наукових досліджень на замовлення регіонів України тощо [8]. Крім вищеназваних структур АПрН

України, організацією і проведенням науково-дослідницької роботи опікуються Інститут держави і права імені В. М. Корецького, Інститут еко- номіко-правових досліджень НАН України, Інститут законодавства Верховної Ради України та провідні юридичні вищі навчальні заклади. Певну частину наукових досліджень, насамперед, прикладних, виконують науково-дослідницькі групи, відділи при галузевих науково-дослідних установах (НДІ криміналістичних досліджень ім. Бокаріуса, НДІ при Міністерстві внутрішніх справ та ін.). Характерною ознакою сучасних наукових досліджень у галузі права є ефективна інформаційно-комунікаційна взаємодія з іншими науковими дисциплінами, зокрема економікою, політологією, соціологією, а в криміналістичних дослідженнях – хімією, фізикою, біологією, медициною, психологією, фармакологією, математикою тощо. Названі процеси тісно пов'язані з глобалізаційними тенденціями посиленням комунікаційних правових відносин у науці і юридичній практиці та, водночас, активною інформатизацією правової сфери, що позитивно впливає на якісні трансформації наукових досліджень у правничій галузі.

Цілісність системи правової науки відповідає єдиним глобальним завданням держави і суспільства, вона забезпечується ефективною системою комунікаційних наукових зв'язків інформаційного процесу, що об'єднують сталими контактами всіх учасників наукової діяльності і юридичної практики. Комплексне інформаційне забезпечення галузі є невід'ємною базовою складовою ефективної наукової комунікації в праві і має основні чинники і характеристики, на які, на нашу думку, необхідно зважати в процесі формування соціально-комунікативного інформаційного середовища правової науки:

наявність ученого ступеня в учасників правових наукових досліджень (доктори наук, кандидати наук, фахівці без ученого ступеня);

видову різноманітність наукових розробок як результат дослідницької роботи (нові законодавчі, нормативно-правові акти, сучасні криміналістичні практики розслідування, мультимедійні засоби, електронні ресурси тощо);

видову різноманітність наукових публікацій, які створюють і формують єдиний науково-освітній простір через друк монографій, навчальних посібників, підручників, кандидатських і докторських дисертацій;

існуючу систему координаційних дій та взаємообміну інформацією між правовими інформаційними центрами, бібліотеками, науковими архівами щодо підготовки та результатів наукових досліджень. Класифікація контингенту користувачів наукової інформації в галузі

права є досить неоднорідною. ЇЇ разом із ученими-правниками використовують викладачі вузів, аспіранти та здобувачі наукового ступеня, працівники різних сфер державного управління, зокрема депутати всіх рівнів, прав- ники-практики тощо. Так, наприклад, аспіранти, здобувачі наукового ступеня, поряд з типовими запитами за тематичними напрямами дисертаційних досліджень, потребують вивчення науково-методичних та науково- організаційних документознавчих інформаційних масивів, зокрема таких, що регламентують написання дисертацій (рекомендації Вищої Атестаційної Комісії, стандарти, методики написання наукових статей, звітів про результати науково-дослідницької роботи тощо). Саме для них фахівці інформаційних центрів, бібліотечних ресурсних комплексів та наукових архівів проводять інформаційні заходи науково-педагогічного, консультативного, методичного напряму (дні фахівців, інформаційно-бібліографічні огляди, дні інформації, науково-методичні консультації, електронні дайджести, віртуальні рекомендовані виставки, тематичні експозиції, списки тощо), тобто формують наукову культуру молодих учених, намагаючись зробити інформаційне обслуговування конкретизованішим, індивідуалізованішим, орієнтованішим на ключові аспекти дослідження.

Важливим об'єктом інформаційного забезпечення є наукова діяльність здобувачів наукового ступеня кандидатів та докторів юридичних наук. Крім провідних вищих навчальних закладів, дисертаційні спеціалізовані вчені ради створені також при деяких науково-дослідних установах. У 1997 р. за пропозицією Академії правових наук України на виконання її статутних завдань та функцій уперше було започатковано щорічне видання переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права. Це надало змогу вченим радам вищих юридичних закладів освіти, юридичних факультетів та науково-дослідних установ юридичного профілю, науковим керівникам, аспірантам і здобувачам, користуючись соціально-комунікативним правовим досвідом, здійснювати планування наукової роботи, проводити дисертаційні дослідження з найактуальніших проблем держави і права, уникаючи повторювання та дублювання тематики.

Способи і форми кооперованої наукової діяльності, єдність процесів пізнання і здобуття знань є досить різноманітними. В умовах, коли деякі вищі навчальні заклади мають статус науково-дослідних інститутів, можна стверджувати про поширення науково-правничих шкіл. За своєю новацій- ністю й прагматичністю творчого дослідження конкретної сфери правознавства наукові школи започатковують відповідні тенденції, долучаючи вчених, дослідницькі колективи, розробляють наукові проекти, доктрини, зокрема в юриспруденції. З урахуванням значення наукових шкіл, вони стають об'єктами постійного, систематичного, комплексного найсучаснішого інформування з боку наукових бібліотек, інформаційних правових центрів, інших соціально-комунікаційних структур [1].

Виконання наукових досліджень, і фундаментальних і прикладних, потребує комплексного вивчення значного фондового масиву галузевої інформації та знань, накопичених у наукових архівах, бібліотеках та інформаційних центрах, які функціонально стають найважливішою складовою сучасного інформаційного наукового простору. Їх головні завдання стосуються ефективного забезпечення інформаційної взаємодії окремих учених, груп та наукових співтовариств на засадах традиційних і сучасних каналів, засобів, форм, технологій. Такі функціональні підходи передусім забезпечують багатоваріантність шляхів вибору і одержання інформації, здійснення різних видів комунікаційних дій і процесів. У сучасній науці сфера соціальних комунікацій, через природні невербальні і вербальні канали, забезпечує, наприклад,