Поняття та значення спадкування і спадкового права. Основні поняття спадкового права

Після смерті громадянина його майнові права та обов'язки, а також деякі немайнові права переходять до інших осіб. Такий перехід майна померлого до іншої особи або до інших осіб нази-вається спадкуванням.

Умови та порядок спадкування регламентуються рядом ци-вільно-правових норм, що в своїй сукупності складають окре-мий цивільно-правовий інститут — спадкове право.

Отже, спадкове право — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють правовідносини, що виникають внаслідок пере-ходу майна померлого до іншої особи чи до інших осіб.

Норми, що регламентують умови та порядок спадкування, містяться в Цивільному кодексі України (розділ VII, ст.524—564). Окремі норми спадкового права ми знаходимо і в інших розді-лах ЦК України (наприклад, ст.494), а також у нормативних ак-тах, які регулюють діяльність державних нотаріальних контор.

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами Української РСР справ про спадкування» від 24 червня 1983 p. містить керівні роз'яснення щодо практики зас-тосування окремих норм спадкового права.

Конституція України передбачає право спадкування власності громадян. Спадкове право забезпечує родині померлого мож-ливість зберегти та використати його майно, заощадження, чим сприяє підвищенню матеріального добробуту родини померло-го, зміцненню власності громадян.

Спадкове право надає можливість кожному громадянинові роз-порядитися своїм майном на випадок смерті, визначивши в за-повіті його долю. Отже, воно безпосередньо спрямоване на за-хист особистих інтересів громадян, адже багатьом не байдуже, до кого перейде належне їм майно після їх смерті.

Водночас спадкове право всіляко захищає інтереси членів сім'ї померлого (особливо неповнолітніх та непрацездатних членів), сприяючи цим зміцненню сім'ї.

Перш ніж розглядати сам порядок спадкування, аналізувати норми, що його регламентують, необхідно з'ясувати зміст ос-новних понять спадкового права, таких як спадкодавець, спад-коємець, спадкове майно.

Ї5 &-2S7

Спадкодавець — це громадянин, майно якого після його смерті переходить у спадщину до іншої особи чи до інших осіб.

Спадкодавцем може бути тільки громадянин. Причому він може бути спадкодавцем незалежно від віку, статі, стану здоров'я тощо.

Отже, спадкування відбувається як після смерті дієздатних, так і недієздатних громадян. Однак заповідати майно може лише дієздатна особа.

Підприємства, організації не можуть бути спадкодавцями.

Після припинення юридичних осіб спадкування не відбувається.

Спадкоємець — це особа, яка у випадку смерті того чи іншого громадянина набуває права одержати його спадкове майно.

Спадкоємцем може бути громадянин, юридична особа, а та-кож держава.

Громадянин може стати спадкоємцем незалежно від віку, статі, стану здоров'я тощо.

Отже, спадкоємцями можуть бути не тільки дієздатні, але й недієздатні громадяни. В останньому випадку відповідні дії, не-обхідні для прийняття спадщини, здійснюють їх законні пред-ставники — батьки, усиновителі, опікуни.

Відповідно до статті 527 ЦК України спадкоємцями можуть бути особи, які були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народжені після його смерті.

Не завжди особа, яка входить в коло спадкоємців за законом, чи особа, якій заповідано майно, буде закликатися до спадку-вання. Законом передбачені умови, за яких спадкоємець усу-вається від спадщини.

. Як зазначено в статті 528 ЦК України, не мають права стати спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмис-но позбавили життя спадкодавця чи кого-небудь з спадкоємців або зробили замах на їх життя.

Спадкоємцями за законом не мають права стати також:

1) батьки після дітей, у відношенні яких вони позбавлені бать-ківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкрит-тя спадщини;

2) батьки і неповнолітні діти, що злісно ухилялися від виконан-ня покладених на них в силу закону обов'язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому поряд-ку. Однак ці особи можуть одержати спадщину за заповітом.

Норми статті 528 ЦК України стимулюють дітей і батьків до сумлінного виконання покладених на них законом взаємних обов'язків особистого та майнового характеру, і в цьому полягає виховне значення цих норм.

Спірним, з нашого погляду, є твердження М.В.Гордона, що при вирішенні питання про усунення «негідних» спадкоємців від спадщини слід враховувати, зокрема, час складання заповіту. «Якщо спадкодавець, — зауважує М.В.Гордон, — заповідає май-но спадкоємцеві, який перед тим уже вчинив дії, що дають підста-ви ставити питання про його усунення від спадщини, то слід вважати, що спадкодавець пробачає цьому спадкоємцю і бажає, щоб він одержав спадщину. Тому останній не усувається від спадщини» (маються на увазі лише ті спадкоємці, що згадують-ся в частині другій ст.528 ЦК України).

У зв'язку з цим можна зробити висновок, що коли зазначені дії вчинені після того, як було складено заповіт (наприклад, після складання заповіту спадкоємець почав злісно ухилятися від ви-конання покладених на нього обов'язків по утриманню спадко-давця), тоді таки спадкоємець усувається від спадкування за за-повітом. На наш погляд, з цим висновком погодитись не можна.

Відповідно до статті 544 ЦК України заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. Отже, коли дії, що дають підстави ставити питан-ня про усунення спадкоємця від спадщини, останній вчинить і після складання на його користь заповіту — він від спадщини не усувається. Той факт, що спадкодавець не змінив і не скасував заповіту, знаючи про негідну поведінку спадкоємця, свідчить про те, що заповідач хоче, щоб цей спадкоємець все ж таки одержав спадщину.

Таким чином, на нашу думку, не має значення час складання заповіту для вирішення питання про усунення «негідних» спад-коємців від спадкування (маються на увазі лише ті спадкоємці, що згадуються в частині другій ст.528 ЦК України). т