Рада голів країн Співдружності 25 січня 2000 року затвердила нову програму на 2000-2003 рр., що передбачає комплекс заходів, які базуються на аналізі криміногенної ситуації і прогнозі розвитку злочинності, результатах наукових досліджень та практики боротьби зі злочинністю.

29 червня 2000 року на черговому засіданні Координаційної ради генеральних прокурорів країн-учасниць СНД розглядалися питання стосовно подальшої співпраці. Схвалено проект нової редакції Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах; Угоду про захист учасників кримінального процесу, свідків та інших осіб, що беруть участь у справі; систему статистичної інформації країн-учасниць СНД про стан злочинності, слідчої роботи, прокурорського нагляду; План заходів по боротьбі зі злочинністю у сфері економіки і т. ін. Обговорено результати роботи на виконання Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах. Генеральним прокурорам країн-учасниць СНД рекомендовано ініціювати приєднання своїх держав до Конвенції Ради Європи про відмивання, виявлення, вилучення та конфіскацію доходів від злочинної діяльності.

Вважаємо, що така плідна співпраця в подальшому триватиме вже як складова частина міждержавних відносин, набиратиме нових форм і визначатиме напрями. Пов’язано це, передусім, з тим, що на структуру та динаміку злочинності в країнах СНД значною мірою впливають зовнішні фактори.

С.І. Герасимов вважає, “…що существовавшее на территории бывшего Союза ССР единое криминальное пространство продолжает сохраняться, и наиболее опасные виды преступных проявлений и тенденции преступности являются во многом схожими. Консолидируясь на территориальном, межрегиональном и международном уровнях, преступные группы и сообщества активизируют свою деятельность в наркобизнесе, легализации и отмывании преступных доходов, разграблении национальных богатств, ином криминальном натиске. Поэтому… сотрудничество в последние годы набирает силу, совершенствуются разнообразные связи государств Содружества в противодействии преступности, выявлении опасных преступников и придании их суду” [1].

Консолідація зусиль міжнародної спільноти є більш важливою для України, тому що криміногенна ситуація в ній офіційно визнана керівниками правоохоронних органів і самим Президентом як така, що загрожує національній безпеці.

М.В. Гарник зазначає, що сучасні кризові умови створили надзвичайно сприятливе середовище для активізації кримінально-тіньової діяльності. Організована злочинність формує не тільки “паралельну” економіку, але й відповідні владні кримінальні структури, які все більше загрожують існуванню самої держави [2]. А тому сьогодні необхідне вжиття комплексних, науково обґрунтованих і зорієнтованих на сучасність заходів протидії злочинності. При цьому під комплексністю слід розуміти не лише об’єднання (узгодження) зусиль гілок влади, міністерств і відомств, але, перш за все, визначення місця і можливостей, розмежування функцій та відповідальності кожного державного органу за виконання поставлених завдань. І, перш за все, – визначення місця прокуратури в системі органів держави та основних напрямів її компетенції, зміцнення і вдосконалення її як багатофунукціональної державної структури з чітко визначеними функціями нагляду, в тому числі, за додержанням і застосуванням законів та функції досудового слідства, яким “не знайшлося місця” у ст.121 Конституції України.

Не обґрунтоване реаліями сьогодення рішення Верховної Ради вже у найближчі часи може завдати суспільству і державі таких матеріальних і моральних збитків, які більшість нардепів сьогодні навіть не можуть собі уявити. Найбільшими ці збитки будуть від діяльності організованих злочинних груп (ОЗГ) у сфері економіки, у кредитно-банківській діяльності, в енергетичному, в агропромисловому комплексах. Вже сьогодні великими темпами зростають збитки від посягання організованих груп на інтелектуальну власність. Адже кількість ОЗГ невпинно росте (у 1999 р. досягла позначки 1166). Звичайно, зазначена цифра зазнала “гонитви” за показниками в діяльності спецпідрозділів. Але загалом подібна тенденція підтверджується іншими статистичними даними, в тому числі судовою практикою.

За даними Міністерства внутрішніх справ України, за дев’ять років (з 1990 по 1999), загальна кількість організованих злочинних угруповань збільшилась з 421 до 1157 (порівняємо: 1166 за даними Генеральної прокуратури, розбіжності – мінімальні), тобто виросла у 2,7 рази, а кількість учасників ОЗГ – з 1600 до 4836 осіб, більше ніж в 4 рази. Що особливо тривожить, – організована злочинність зростає значно швидше від загальної [3].

Згідно з оцінкою та даними Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України за 1999р. щодо стану криміногенної ситуації у першому півріччі 1999 р. в Україні з’явилися такі нові види злочинів: торгівля людьми, секс - експлуатація жінок та підлітків, викрадання або скупка немовлят і малолітніх дітей для використання у жебрацтві, заволодіння шляхом шантажу або шахрайства житловою площею, проникнення у електронні мережі банків з метою перекачки на інші рахунки та подальшого викрадення грошових коштів. В країні набувають поширення злочинні дії організованих угруповань, пов’язаних з трансплантацією та контрабандою донорських людських органів.

Одним з основних чинників дестабілізації та подальшої криміналізації суспільства у 2000 р. залишалася активність протиправних дій організованих мафіозно-рекетирських угруповань, зміцнення їх зв’язків з міжнародними транснаціональними злочинними формуваннями.

У 2000 році кількість розслідуваних фактів вбивств, вчинених ОЗГ, зросла на 10,9 %, в тому числі вчинених