є ознакою злочину, але ви-знавати її самостійною ознакою немає потреби, оскільки кримінально-правовою нормою, в якій формулюються ознаки складу конкретного злочину, одночасно визна-чається і покарання чи — альтернативно — кілька пока-рань, що можуть бути призначені особі, визнаній винною у вчиненні злочину. У чинному кримінальному законодавстві України відсутні норми, якими б не було передбачене і можливе покарання, тобто передбаченість діяння кримі-нальним законом (протиправність) означає одночасно і ка-раність такого діяння. Караність — не самостійна ознака злочину, вона є структурним елементом його іншої обов'язкової ознаки — протиправності. Протиправність злочину одночасно означає і його караність.
Визнання самостійними ознаками злочину винності і ка-раності допустиме (можливе), але недоцільне, оскільки у понятті мають вказуватися необхідні й достатні для визна-чення його сутності ознаки, тобто воно повинно бути ла-конічним. Включення до поняття інших ознак, які лише конкретизують його обов'язкові, необхідні ознаки, робить його громіздким. Таким чином, винність і караність є структурними елементами, відповідно, суспільної небезпечності і протиправності діяння, а тому визнання їх самостійними ознаками злочину не обов'язкове, хоча й допустиме. Для того, щоб розкрити більш суттєво поняття злочину треба більш детальніше розкрити головні ознаки злочину, їх місце в системі уголовного права. Отже,
1.Злочинне діяння. Поняття злочину в ст.7 КК визначається через суспільно небезпечне діяння. Діянням в уголовному праві визначається поведінка людини - дії чи бездіяльність - що спричиняє суспільно небезпечну шкоду.
Діяння містить у собі суспільно істотні:
а) дії (активна поведінка);
б) бездіяльність (невиконання обов’язків);
в) наслідки діяння і причинний зв’язок між діянням та наслідками.Значення діяння у визначенні злочину полягає в тому, що злочинним і караним визнається лише поведінка людини в вигляді дії чи бездіяльності. Не утворюють злочину і не можуть бути караними думки, переконання, погляди людини, хоча б вони були і дуже суспільно шкідливих властивостей.
2. Суспільна небезпечність діяння. Найістотніша, головна ознака злочину - це його суспільна небезпечність. як властивість злочину заподіювати тяжку шкоду пануючому в суспільстві правопорядку або ставити в загрозу заподіяння такої шкоди.
Суспільна небезпечність злочину - це його об’єктивна проява, його зовнішня шкідливість.
Суспільна небезпечність визначається:
Суспільною цінністю, важливістю тих суспільних відносин (об’єкту), на які спрямовано посягання;
Характером та розміром заподіяної шкоди;
Способом дії;
Мотивами дії;
Ступенем вини.
Діяння визначається суспільно небезпечним наявністю сукупності цих його ознак. Але головна його суспільно небезпечна властивість полягає в тому, що злочин руйнує важливі, найбільш суспільно цінні суспільні відносини і ці пошкодження значні, істотні, тобто цим спричиняється тяжка шкода.
Суспільна небезпечність є властивістю кожного і будь-якого злочину, вона його суспільно-політична характеристика. Суспільна небезпечність невід’ємна від злочину. Дії, які не мають таких властивостей, не можуть визнаватися злочинними. Іншими словами можна було б сказати, що злочин – це суспільно небезпечне пошкодження суспільних відносин, яке загрожує умовам вільного суспільства. Саме цим злочин і відрізняється від інших правопорушень.
Треба зазначити, що суспільна небезпечність має два виміри – характер і ступінь. Характер суспільної небезпечності діяння складає його якість. Визначається він суспільною цінністю об’єкта посягання, а також злочинними наслідками, способом вчинення злочину. Мотивом і формою вини. Характером суспільної небезпечності відрізняються види злочинів. Так, наприклад, характер суспільної небезпечності вбивства інший ніж суспільна небезпечність хуліганства.
Ступінь суспільної небезпечності діяння складає її кількість і визначається, головним чином, способом вчинення злочину та розміром заподіяної шкоди.
Ступенем суспільної небезпечності відрізняються злочини одного виду. Наприклад, ступінь суспільної небезпечності простої кражі (ч.1 ст.140 КК) значно менша кражі з проникненням в житло (ч.3 ст. 140 КК). Злочин характеризується певним ступенем суспільної небезпечності. За деяким його рівнем злочин втрачає свої суспільні властивості і перестає бути злочином. Так згідно з ч.2 ст.7 КК не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого законом, але через малозначність не має суспільної небезпеки[16;131].Малозначність вчиненого діяння в ч.2 ст.7 КК розуміється такою. Що уголовна відповідальність та покарання в цьому випадку була б занадтою та зайвою, не відповідною вчинку. Малозначність діяння позначає незначний обсяг посягання на важливий об’єкт бо посягання на незначний, малоцінний об’єкт.
Частина 2 ст.7 КК підкреслює відсутність злочину в діяннях, які не мають властивості суспільної небезпечності, закріплює принцип економії уголовної репресії, застосування засобів громадського впливу.
Протиправність діяння - це обов’язкова, невід’ємна ознака злочину. Вона вказана в ст.3 та в ст.7 КК.
Злочином може бути визнано лише таке діяння, яке позначене в законі, передбачено законом. Не передбачене законом – не злочин:nullum crimen sine lege. Уголовна протиправність – це криміналізація діяння умолотним законом [10;91].Визнавати діяння злочином – правомочність Вищого органу законодавчої влади України. Таким чином, протиправність є форма виразу суспільної небезпечності та закріплення її в законі, законом. Протиправніть є юридичне відбиття в законі суспільної небезпечності злочину, оскільки протиправним може бути визнано лише суспільно небезпечне діяння. ле треба зазначити, що не всі діяння, передбачені в чинному КК мають ознаку суспільної небезпечності. Не може бути визнане суспільно небезпечним наприклад, самовільне будівництво (ст.199 КК) та деякі ін. Отже, для того щоб визнати певний шкідливий вчинок злочином треба врахувати багато чинників, а саме:
Розповюдженість таких діянь,
Тяжкість їх наслідків,
Можливість забезпечення ефективної боротьби з ними, негативні наслідки їх караності та деякі інші.
Винність діяння. Згідно зі ст. 3 КК злочином може бути визнано тільки винне діяння, тобто вчинене навмисно чи необережно.
Невинне заподіяння суспільно небезпечної шкоди (casus) злочином не визнається. Цивілізоване, демократичне уголовне законодавство грунтується на суб’єктивних підставах в рішуче відхиляє об’єктивну осудність. Стаття 3