КК оголошує, що тільки винна особа може підлягати уголовній відповідальності.
Саме винність діяння є його головним внутрішнім змістом, бо якраз в цьому знаходить вихід лиха воля злочинця. Тому і в провинність особі можна оставити лише такі дії та їх наслідки, які охоплювались її умислом, намірами, які вона передбачала. Або могла усвідомлювати та передбачати.
Об’єктивно заподіяні наслідки, яких особа не могла усвідомлювати і передбачати , не можна ставити її до провини.
Караність діяння. Визнання діяння злочином значить, разом з тим, визнання і його караності, оскільки воно заборонено з погрозою покарання.
Як немає покарання без злочину, так немає і злочину без покарання.
Видом та розміром покарання, встановленого законом за той чи інший злочин, відбивається оцінка суспільної небезпечності злочину, визначається його тяжкість, дає підстави віднести його до того чи іншого класу, групи в певній класифікації.
Названі нами головні ознаки злочину не вичерпують усіх його суспільних властивостей. Крім них, злочин є також аморальним вчинком, дуже грубо порушуючим панівну мораль суспільства.
Разом з тим, порушення моральних норм дуже негативно впливає на дотримання уголовно-правових норм, оскільки порушення правових норм є в той же час порушенням і норм моралі. А порушення моральних норм дуже послаблює силу закону, оскільки сила закону в його моральних підставах. Наскільки міцні моральні підстави закону, настільки міцний і сам закон. Закони слабкі. Якщо слабка мораль, стверджував Ціцерон.
Взаємовідносини, взаємозв’язок права і моралі в тому, що закон – це вищий, але більш грубий ступінь суспільної регламентації в порівнянні з нормами моралі. Норми моралі набагато раніше виникли, набагато більший їх вплив на суспільне життя. Звідси їх перевага перед нормами права. Чільність норм моралі визначається також тим, що вони незалежні від норм права.
Наявність чи відсутність правових норм ніяк не впливає на виникнення, стан чи дотримання норм моралі. Їх дотримання, реалізація забезпечуються тільки силою громадського погляду (осуду) – самою потужною суспільною силою. Сила держави – армія, міліція, суд, тюрма – ніщо в порівнянні з силою громадського осуду. Саме тому закони слабкі, якщо слабкі моральні засади суспільства.
З цього треба зробити два важливих висновки:
необхідно забезпечити відповідність уголовно-правових норм нормам моралі суспільства, його моральним засадам. Без такої відповідності не має чого і мріяти про ефективність уголовно-правових норм, бо їм буде протидіяти, чи, принаймні, не буде сприяти найбільш могутня суспільна сила – сила громадського осуду. Суспільна практика епохи застою переконливо це стверджує. Треба лише зазначити, що так названа епоха була застійною лише для економіки, науки, культури. В галузі моралі це була епоха деградації, епоха занепаду моралі, яскравим показником чого є вибух злочинності, пияцтва, поширення наркоманії, проституції.
Аморальність треба включити до головних, істотних та невід’ємних ознак злочину, врівні з суспільною небезпечністю, протиправністю, винністю та караністю.
Це буде мати важливе практичне значення для:
Визначення злочину – не може бути злочином діяння, яке не є аморальним;
Для користування в боротьбі зі злочинністю повної міри громадського осуду.
В уголовному законі встановлюються, визначаються чіткі, певні ознаки суспільно небезпечних дій, які вчинила особа, і сукупність яких утворює підстави уголовної відповідальності.
Вся сукупність встановлених уголовним законом ознак, які характеризують суспільно небезпечне діяння як злочин називається складом злочину.
Визначення поняття складу злочину вказує на те, що:
Ознаки складу злочину встановлюються лише уголовним законом, ні в якому іншому законодавчому акті ознаки злочину міститься не можуть (крім випадків прямо і безпосередньо визначених уголовним законом в так званих нормах із бланкетними диспозиціями, наприклад, в ст. 148 КК – заборонені види підприємницької діяльності визначаються в постановах Уряду, в ст.215 КК – правила безпеки руху затверджуються Кабінетом Міністрів України і т.ін.).
Склад злочину утворює лише певна кількість встановлених уголовним законом ознак, тобто склад злочину може бути лише там в тоді, де і коли є повна сукупність ознак злочину, які встановлені законом.
Треба зробити певну увагу на те, що склад злочину – це завжди повна сукупність його ознак. Не може бути неповного складу злочину. Неповність чи відсутність хоча б однієї із ознак, встановлених чи передбачених законом для цього певного злочину, стверджує відсутність цього злочину, тобто такого злочину немає і не існує.
Якщо встановлено і доведено, доказано, що скоєне містить 99.99% встановлених законом ознак якогось злочину, то це безперечно свідчить про те, що такого складу злочину в діях особи, яка вчинила такі дії. Немає.
Склад злочину – це тільки 100% встановлених законом ознак, тільки при такій їх кількості можна стверджувати, що дії особи містять встановлений уголовним законом склад злочину.
3. Тільки вся сукупність встановлених уголовним законом ознак може характеризувати певні суспільно небезпечні дії як злочин.
Ніякі інші державні органи чи посадові особи не можуть видавати уголовні закони, а тому і не можуть (не правомочні) встановлювати ознаки складу злочину. А це позначає, що визнавати ті чи інші суспільно небезпечні дії злочином, можна лише тоді, коли ці дії містять всі ознаки складу злочину. Тобто, вчинення особою будь-яких суспільно небезпечних дій, які не містять всіх ознак, встановлених уголовним законом, значить, що в її діях складу злочину немає. А відсутність в діях особи складу злочину, значить, що вона злочину не вчинила [10;91].
Отже, все наведене дає обгрунтування для висновку, що склад злочину є єдиною, необхідною, законною і достатньою підставою уголовної відповідальності.
Єдність складу злочину як підстави уголовної відповідальності полягає в тому, що інших підстав уголовної відповідальності немає.
Необхідність складу злочину як підстави уголовної відповідальності в