У цьому визначенні названо дві ознаки злочину: проти-правність (протизаконність) — формальна, нормативна ознака, та суспільна небезпечність — матеріальна ознака, тобто в ст. 7 дається матеріально-формальне визначення поняття злочину. В теорії кримінального права обов'язковими ознаками злочину, здебільшого, також називають винність і караність або лише винність. Проектом Кримінального кодексу України, підготовленого робочою групою Кабінету Міністрів України, у визначенні поняття злочину пропонується вказати на три його ознаки: суспільну небезпеку, забороненість кримінальним законом і винність.

Для визначення поняття злочину достатньо було б вка-зати лише його формальну ознаку — передбачення кримінальним законом, Проте вказівка лише на цю ознаку злочину не дає відповіді на питання, чому законодавець визнає ті чи інші діяння злочинами, а тому у визначенні поняття злочину має бути вказана і його матеріальна озна-ка — суспільна небезпека, — яка свідчить про соціальну сутність такого явища як злочин.

Об'єктивно суспільне небезпечне діяння може бути ви-знане злочином лише у разі, коли воно є проявом свідомості і волі особи, тобто вчинене винно (умисно чи необережно). У ст. З КК однозначно визначено, що кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння. Яка б шкода не була заподіяна діянням особи, які б тяжкі наслідки воно не спричинило, якщо воно вчинене за відсутності вини, тобто умислу або необережності, коли особою не усвідомлюва-лася суспільна небезпечність вчинюваних нею дій (без-діяльності) і їх можливих наслідків, і вона не тільки не бажала їх настання, а й не передбачала можливості їх настання, і при цьому на неї законом не покладався обов'язок передбачення таких наслідків, воно (діяння) не може бути визнане злочином, оскільки в такому діянні відсутній прояв свідомості та волі особи. Винність — одна з найважливіших ознак злочину, але не самостійна ознака, а така, що характеризує суспільну небезпечність діяння, тобто є структурним елементом суспільної небезпечності.

Під караністю суспільне небезпечного діяння (злочину) розуміється не фактичне застосування покарання за його вчинення, а можливість застосування покарання, передба-ченого санкцією кримінально-правової норми, якою визначений склад конкретного злочину і встановлені види та межі покарань (покарання), що можуть бути призначені особі, яка вчинила такс діяння. Отже, караність діяння не означає, то особі, яка його вчинила, обов'язково буде призначено передбачене санкцією покарання, оскільки з підстав, передбачених законом, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання, або ж по-карання буде призначено інше, більш м'яке, чи призначе-но умовно або з відстрочкою його виконання, У такому разі караність діяння означає, що кримінальним законом, яким воно заборонене, передбачена можливість застосуван-ня визначеного санкцією норми покарання. Караність суспільне небезпечного діяння є ознакою злочину, але ви-знавати її самостійною ознакою немає потреби, оскільки кримінально-правовою нормою, в якій формулюються ознаки складу конкретного злочину, одночасно визна-чається і покарання чи — альтернативно — кілька пока-рань, що можуть бути призначені особі, визнаній винною у вчиненні злочину. У чинному кримінальному законодавстві України відсутні норми, якими б не було передбачене і можливе покарання, тобто передбаченість діяння кримі-нальним законом (протиправність) означає одночасно і ка-раність такого діяння. Караність — не самостійна ознака злочину, вона є структурним елементом його іншої обов'язкової ознаки — протиправності. Протиправність злочину одночасно означає і його караність.

Визнання самостійними ознаками злочину винності і ка-раності допустиме (можливе), але недоцільне, оскільки у понятті мають вказуватися необхідні й достатні для визна-чення його сутності ознаки, тобто воно повинно бути ла-конічним. Включення до поняття інших ознак, які лише конкретизують його обов'язкові, необхідні ознаки, робить його громіздким. Таким чином, винність і караність є структурними елементами, відповідно, суспільної небезпечності і протиправності діяння, а тому визнання їх самостійними ознаками злочину не обов'язкове, хоча й допустиме.

Суспільна небезпечність діяння — це, перш за все, його об'єктивна властивість заподіювати шкоду або ж створюва-ти загрозу заподіяння шкоди тим об'єктам, які охоро-няються законом, у ньому виявляється негативне ставлен-ня особи до таких об'єктів, а іноді в цілому до панівних у суспільстві відносин.

Під діянням у теорії кримінального права розуміється не просто зовнішній прояв поведінки особи, а поведінки усвідомленої, яка знаходиться під контролем свідомості й волі, тобто такої, що відповідає всім ознакам людської діяльності в її загальному психологічному значенні. Поділ суспільне небезпечного діяння на об'єктивну і суб'єктивну сторони мас умовний характер, тому що реально характер і ступінь суспільної небезпечності злочину визначаються об'єктивною стороною — характером і розміром заподіяної шкоди, способом дії та іншими об'єктивними ознаками, а також суб'єктивною стороною — ступенем усвідомлення заподіяння шкоди, активністю волі, мотивами і цілями поведінки особи, які поєднуються.

Суспільне небезпечне діяння в кримінально-правовому розумінні — це об'єктивоване назовні ставлення особи до панівного у певному суспільстві правопорядку, яке вияв-ляється у посяганні на нього, внаслідок чого завжди за-вдається шкода певним соціальним цінностям.

Суспільна небезпечність діяння — об'єктивна власти-вість будь-якого правопорушення, включаючи і злочин. Злочином суспільне небезпечне діяння стає тоді, коли сту-пінь і характер його небезпечності для панівних у суспіль-стві відносин змушують законодавця вести з ним боротьбу кримінально-правовими заходами, тобто коли криміналь-ним законом воно визнається злочином.

Суспільна небезпечність діяння визначається не тільки його зовнішніми, фактичними, об'єктивними ознаками, а й суб'єктивними. При цьому неприпустимо перебільшувати значення і віддавати перевагу якійсь одній із цих ознак у визначенні суспільної небезпечності діяння, передусім, не можна переоцінювати значення