Щоб усунути суворість систем складання, з'явилася система їх поглинення, за якою більш суворе покарання, призначене за один із злочинів, що входять у сукупність, поглинає менш суворе. У ряді законодавств ця система застосовується при призначенні покарання в разі ідеальної сукупності злочинів (наприклад, у Фінляндії, а та-кож КК УРСР 1922 р. — ст. 29).

Прагнучи якось усунути хиби системи поглинення, коли особа по суті відповідає лише за той злочин, за який призначено більш су-воре покарання, багато КК почали вводити систему обов'язкового або факультативного підвищення покарання, призначеного за суку-пністю. Суд, призначивши покарання за сукупністю шляхом погли-нення, зобов'язаний, зважаючи на закон або на власний розсуд, під-вищити це покарання до певної межі. Так, у Швейцарському КК 1950 р. суд, призначивши покарання за найбільш тяжкий злочин, може підвищити його (але не більше ніж наполовину) понад макси-мум покарання, передбаченого за це діяння. Суд зв'язаний, крім того, максимумом даного виду покарання.

Найбільш поширеними в законодавствах є змішані системи, які більшою мірою забезпечують індивідуалізацію покарання. В них застосовуються одночасно система обмеженого складання і систе-ма поглинення або сполучення цих систем із системою обов'язко-вого або факультативного підвищення покарання. Така система, на-приклад, закріплена в КК ФРН 1871 р. в редакції 1975 р.

2. Змішана система призначення покарання за сукупністю вста-новлена й у ст. 70 КК України. У частині 1 цієї статті сказано: «При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додат-кове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шля-хом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шля-хом повного чи часткового складання призначених покарань». Звід-си очевидно, що призначення покарання за сукупністю злочинів проходить два етапи: а) призначення покарання окремо за кожен із злочинів, що входять у сукупність; б) визначення остаточного по-карання за сукупністю цих злочинів.

1) Призначення покарання окремо за кожен зі злочинів, що утво-рюють сукупність, — це важлива вимога ст. 70 КК, відступ від якої є неприпустимим. Такий порядок призначення покарання дає мож-ливість без якихось ускладнень застосувати амністію чи помилуван-ня до кожного окремого злочину. У разі перегляду вироку в касацій-ній чи наглядовій інстанції є можливість за наявності до того під-став пом'якшити покарання, призначене за окремий злочин, або взагалі виключити його з вироку.

Суд, призначаючи покарання за кожний із злочинів, керується загальними засадами призначення покарання (ст. 65), а також враховує обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання, зазначені в стат-тях 66 і 67. Такий підхід до призначення покарання дає можливість інди-відуалізувати його щодо кожного злочину з одночасним урахуванням того, що особою вчинено не один, а два чи більше злочинів.

2) Призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів відбувається на підставі принципів поглинення або складання. Це значить, що суд призначає остаточне покарання шляхом:

а) поглинення менш суворого покарання більш суворим;

б) повного або часткового складання призначених покарань у межах, зазначених у законі.

Застосовуючи принцип поглинення, суд бере до ува-ги не санкції статей КК, за якими кваліфіковані злочини, а конкретні покарання, призначені в межах цих санкцій за кожен з вчинених зло-чинів. Причому менш суворе покарання поглинається більш суворим. Так, якщо суд призначив особі за ч. 1 ст. 185 (крадіжка) покарання у виді позбавлення волі на строк два роки, а за ч. З ст. 296 (хуліганст-во) — на строк чотири роки, то більш суворе — чотири роки позбав-лення волі поглинає менш суворе — два роки позбавлення волі. За сукупністю і визначається остаточне покарання — чотири роки по-збавлення волі. Така ж ситуація може виникнути і при призначенні за злочини, що входять до сукупності, різних видів покарань. Так, якщо за один із злочинів суд призначив виправні роботи на строк шість місяців, а за іншими — два роки позбавлення волі, то, засто-совуючи принцип поглинення менш суворого покарання більш су-ворим, суд за сукупністю призначає покарання позбавлення волі на два роки. При порівнянні в цих випадках суворості покарань суд ке-рується тією послідовністю, в якій види покарань перелічені в ст. 51.

Якщо хоча б за один зі злочинів призначене покарання у виді довічного позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів призначається шляхом поглинення будь-якого менш суво-рого покарання довічним позбавленням волі.

Принцип складання покарань згідно зі ст. 70 наочно викреслює покарання винного за кожен з вчинених ним зло-чинів. Складання покарань, призначених за окремі злочини, може бути повним або частковим, але в будь-якому разі остаточне покарання повинно бути більш суворим, ніж будь-яке з призначених окремо. При повному складанні остаточне покарання за сукупністю дорівнює сумі покарань, що складаються: при частковому — до більш суво-рого покарання, призначеного за один зі злочинів, приєдну-ється частина покарання, призначеного за інший злочин.

Складання покарань обмежене в ч. 2 ст. 70 певними межами. Остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання, тобто воно не може перевищу-вати вищої межі більш суворої санкції. Так, якщо суд призначив за ч. 1 ст. 185 покарання у виді одного року по-збавлення волі, а за ч. З ст. 296 — у виді трьох років позбавлення волі, то відповідно до принципу повного складання він має право призначити остаточне покарання за сукупністю — чотири роки по-збавлення волі, оскільки максимум санкції ч. З ст. 296 — п'ять ро-ків. Якщо ж суд призначив за ч. 1 ст. 185 два роки позбавлення