волі, а за ч. 2 ст. 296 — чотири роки, то можливе лише часткове складан-ня, а саме: до чотирьох років позбавлення волі суд може приєднати тільки один рік позбавлення волі з покарання, призначеного за ч. 1 ст. 185, і визначити покарання — п'ять років позбавлення волі, тоб-то в межах максимуму санкції ч. З ст. 296 КК.
Проте, якщо хоча б один зі злочинів, що входять до сукупності, є умисним тяжким або особливо тяжким злочином, суд може при-значити остаточне покарання за сукупністю в межах максимально-го строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній ча-стині КК. (ч. 2 ст. 70). Йдеться про позбавлення волі на певний строк, максимум якого визначений у ст. 63, — п'ятнадцять років. Тому, якщо, наприклад, особа засуджена судом за хуліганство за ч. 4 ст. 296 до семи років позбавлення волі і за крадіжку, вчинену групою осіб (ч. 2 ст. 185), — до п'яти років позбавлення волі, суд може остаточ-не покарання визначити шляхом повного складання і призначити винному дванадцять років позбавлення волі. Тут суд виходить за межі максимуму санкцій, встановлених у зазначених статтях зако-ну за хуліганство і крадіжку, оскільки хуліганство в цьому випадку є умисним тяжким злочином, але загальна сума покарань не пере-вищує п'ятнадцяти років — максимуму даного виду покарання. Тому слід чітко розрізняти максимум санкції конкретної статті КК і максимум даного виду покарання. У наведеному прикладі максимум санкції за хуліганство сім років, за крадіжку п'ять років, максимум позбавлення волі як виду покарання — п'ятнадцять років.
Слід також мати на увазі, що санкція особливо тяжких злочинів за своїм максимумом (п'ятнадцять років) часто збігається з макси-мумом, встановленим для даного виду покарання в Загальній час-тині. У цьому разі покарання пятнадцять років поглинає інші пока-рання, призначені за окремі злочини.
З. Призначення додаткових покарань за сукупністю злочинів ре-гулюється ч. З ст. 70. Згідно з нею до основного покарання, призна-ченого за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові по-карання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною.
Отже: а) визначаючи покарання за кожний зі злочинів, що входять до сукупності, суд повинен призначити не тільки основне, але й додат-кове покарання, якщо, звичайно, його застосування передбачено законом; б) призначивши остаточне покарання за сукупністю злочинів, суд приєднує до нього додаткове (додаткові) покарання, призначене за окре-мий злочин (злочини), що входять до сукупності; в) якщо ці додаткові покарання одного виду, вони приєднуються до основного шляхом по-глинення менш суворого більш суворим або шляхом повного чи част-кового складання в межах зазначених ст. 70 межах; г) якщо ці додат-кові покарання різних видів, то кожне з них приєднується до основно-го покарання, призначеного за сукупністю, і виконується самостійно.
4. Частина 4 ст. 70 поширює принципи призначення покарання за сукупністю злочинів на випадок, коли після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винний ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, у цьому разі зараховується покарання, відбуте повністю або частко-во за попереднім вироком суду за правилами, визначеними в ст.72.
Ця норма має велике значення, оскільки нерідко злочини, що скла-дають сукупність, можуть бути розкриті в різний час, і засудження винного за ці окремі злочини, відповідно, відбувається не за одним, а за двома або більше вироками, які постановляються також у різний час. Так, якщо особа, яка вчинила, наприклад, два злочини, була за-суджена лише за один з них, а вирок за інший злочин вже постанови-ли після вироку у першій справі. Уявімо, що особа була притягнута до відповідальності і засуджена за ч. 2 ст. 296 за хуліганство, вчинене ним у грудні 2001 р. Після постановлення вироку у цій справі з'ясу-валося, що засуджений ще в жовтні 2001 р. вчинив крадіжку, перед-бачену ч. 1 ст. 185. Така ситуація повністю підпадає під поняття су-купності злочинів, що міститься в ч. 1 ст. 70. Справді, особа вчинила два злочини, кожний з яких передбачений самостійною статтею КК, і обидва вони вчинені до засудження хоча б за один з них. Ось чому до таких випадків і застосовуються ті ж правила призначення пока-рання, що визначені законом для сукупності злочинів.
Призначення покарання в порядку ч. 4 ст. 70 УК проходить такі три етапи:
1) суд виносить вирок за другий злочин, тобто призначає пока-рання за злочин, розкритий останнім;
2) з урахуванням раніше постановленого вироку суд призначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покаран-ня більш суворим або шляхом повного чи часткового складання по-карань, призначених за обома вироками, причому це складання від-бувається лише в межах, встановлених у ч. 2 ст. 70;
3) в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочи-нів, зараховується покарання, фактично відбуте за попереднім вироком.
7. Призначення покарання за сукупністю вироків
1. Відповідно до ст. 71 сукупність вироків має місце там, де за-суджений після постановлення вироку, але до повного відбуття по-карання, вчинив новий злочин. Таким чином, при сукупності вироків:
а) постановлений вирок, яким особа засуджена до певної міри пока-рання; б) це покарання ще цілком не відбуте засудженим; в) новий злочин вчинений після постановлення вироку, але до повного відбут-тя покарання. Оскільки при сукупності вироків новий злочин вчиня-ється після засудження особи за першим вироком, має місце ситуація, що свідчить про підвищену небезпечність винного. Тому за інших рівних умов сукупність вироків