Як правило, акт амністії видається з приводу знаменних дат і розглядається в нерозривному зв'язку з правовою і політичною си-туацією, виступаючи як прояв гуманізму держави. Умови та інші обставини, з урахуванням яких застосовується амністія, в кожному конкретному випадку визначаються самим актом амністії.

Закон розрізняє три види амністії: повну, коли передбачається повне звільнення зазначених у законі осіб від кримінальної відпо-відальності чи від відбування покарання; часткову — при частко-вому звільненні зазначених у законі осіб від відбування призначеного судом покарання та умовну, яка застосовується у виключних випад-ках, з метою припинення суспільне небезпечних групових проявів, і поширюється на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, пе-редбачених у законі про амністію.

Особи, на яких поширюється амністія, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання.

Закон про амністію може передбачати заміну засудженому покаран-ня або його невідбутої частини більш м'яким покаранням (ч. З ст. 86 КК).

Амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати шкоду, заподія-ну злочином, покладеного на винну особу вироком або рішенням суду.

Дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію.

Судимість не може бути знята за законом про амністію. Питання про погашення або зняття судимості щодо осіб, до яких застосовано амністію, вирішується відповідно до положень статей 88-91 КК, ви-ходячи із виду і строку фактично відбутого винним покарання.

Закони про амністію, за винятком законів про умовну амністію, можуть прийматися не частіше одного разу протягом календарного року.

Особи, які відповідно до закону про амністію підлягають звільнен-ню від відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються не пізніше трьох місяців після опублікування відповідного закону.

Особи, щодо яких відповідно до закону про амністію застосовується скорочення строку покарання, мають бути офіційно поінформовані про нове обчислення строку покарання і дату закінчення відбування пока-рання протягом місяця після опублікування закону про амністію.

Не допускається застосування амністії: а) до осіб, яким смертну кару в порядку помилування замінено на довічне позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі; б) до осіб, які мають дві і більше судимостей за вчинення умисних тяжких чи особливо тяжких злочинів; в) до осіб, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; г) до осіб, яких засуджено за вчинення умисного тяжкого чи особливо тяжкого злочину і які відбули мен-ше половини призначеного вироком суду основного покарання.

Законом про амністію можуть бути встановлені й інші категорії осіб, на яких амністія не поширюється (наприклад, такі, які раніше звільнялися від покарання за актом амністії, є злісними порушника-ми режиму відбування покарання та ін.).

3. Виходячи із принципу гуманізації суспільних відносин, Кон-ституція України (п.27 ст.106), а за нею ст.87 КК зазначають, що Президент України здійснює помилування стосовно індивідуально визначеної особи.

Помилування — акт глави держави, за яким певна особа (чи кілька осіб) повністю або частково звільняється від покарання, або до неї застосовується більш м'яке покарання, або ж з особи зніма-ється судимість. Порядок здійснення помилування встановлений Указом Президента України від 12 квітня 2000 р. Відповідно до нього помилування має місце стосовно індивідуально визначеної особи, за-значеної в акті про помилування.

Помилування засуджених здійснюється у виді: а) заміни довіч-ного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менш двадця-ти п'яти років (ч. 2 ст. 87); б) повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання; в) заміни по-карання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням;

г) зняття судимості. Згідно з ст. 44 КК в результаті помилування осо-ба може бути також звільнена від кримінальної відповідальності.

Акт помилування не має нормативного характеру, оскільки він розрахований на застосування тільки в одному конкретному випад-ку — стосовно конкретного засудженого.

Право на клопотання про помилування має особа, яка:

а) засуджена судом України і відбуває покарання в Україні;

б) засуджена судом іноземної держави і передана для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування;

в) засуджена в Україні і передана для відбування покарання іно-земній державі, якщо відповідна установа цієї держави погодилася визнати і виконати прийняте в Україні рішення про помилування;

г) відбула покарання в Україні.

Крім того, право на подання клопотання про помилування мають, зокрема, захисник, батьки, дружина (чоловік), діти, законний пред-ставник засудженого, громадські організації тощо.

Помилування не ставиться в залежність ні від ступеня суспільної небезпечності особи засудженого, ні від тяжкості вчиненого ним зло-чину і суворості призначеного йому покарання. Тому акти про поми-лування можуть видаватися і щодо осіб, засуджених до довічного поз-бавлення волі. При цьому, якщо особа була засуджена за вчинення тя-жкого (і особливо тяжкого) злочину до покарання у виді позбавлення волі на певний строк, прохання про її помилування може бути пода-но тільки після фактичного відбуття нею не менше половини строку призначеного покарання, а у разі засудження до довічного позбавлення волі — лише після фактичного відбуття не менше п'ятнадцяти років.

Прохання про помилування засуджених попередньо розглядаєть-ся Комісією з питань помилування, яка утворюється при Президен-тові України. У разі відмови в задоволенні прохання про помилуван-ня особи, засудженої за тяжкий або особливо тяжкий злочин, за