Частина 1 ст. 90 КК встановлює загальне правило, відповідно до якого строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основ-ного і додаткового покарання. Так, якщо особу було засуджено до чо-тирьох років позбавлення волі (основне покарання) і трьох років поз-бавлення права обіймати посади, пов'язані з матеріальною відповіда-льністю (додаткове покарання), строк погашення судимості почне обчислюватися тільки після відбуття додаткового покарання, тобто піс-ля закінчення семи років, тому що тільки після цього строку особа буде вважатися такою, що відбула як основне, так і додаткове покарання.

У деяких випадках строк погашення судимості спливає одночас-но з строком давності обвинувального вироку. Частина 2 ст. 90 КК спеціально передбачає таку ситуацію, вказуючи, що в строк погашен-ня судимості зараховується час, протягом якого вирок не було вико-нано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків давності виконання вироку (ст.80 КК).

У зв'язку з широким застосуванням умовно-дострокового і до-строкового звільнення від покарання, а також заміни покарання більш м'яким, виникає питання, як обчислювати в цих випадках строк по-гашення судимості: з моменту відбуття покарання, визначеного вироком суду, чи з моменту звільнення. Закон вирішує і це питання. У ч. З ст. 90 КК встановлено: якщо особу було достроково звільнено від від-бування покарання, то строк погашення судимості обчислюється, ви-ходячи з фактично відбутого строку, але з моменту звільнення від від-бування покарання (основного і додаткового). Відповідно до ч. 4 ст. 90, якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м'я-ким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з мо-менту відбуття більш м'якого покарання (основного і додаткового).

Якщо зазначені в ст. 90 КК строки витікають без їх перерви вчи-ненням нового злочину, то особа вважається такою, що не має суди-мості. Проте якщо особа, яка відбула покарання, до закінчення стро-ку погашення судимості знову вчинить злочин, то відповідно до ч. 5 ст. 90 КК строк погашення судимості переривається. У цьому разі він починає обчислюватися заново (з самого початку) після фактич-ного відбуття покарання (основного і додаткового) за останній зло-чин. Отже, з цього моменту будуть одночасно текти два строки пога-шення судимості: за перший і другий злочини. Ці строки обчислюють-ся паралельно (не складаються і не поглинаються) і закінчуються кожний самостійно, залежно від їх тривалості.

3. Зняття судимості.

1. Під зняттям судимості розуміється припинення судимості рішенням суду. При знятті судимості на відміну від її погашення перебіг встановленого законом строку і невчинення особою нового злочину самі по собі, автоматично, не припиняють стан судимості. Потрібен розгляд цього питання судом. Закон не зобов'язує суд, а лише надає йому право на підставі конкретних обставин справи зня-ти з особи судимість.

2. Зняття судимості можливо лише до перебігу строків погашен-ня судимості, передбачених у ст. 89 КК. Тому воно завжди є достроковим.

Для зняття судимості згідно з ст. 91 КК необхідні такі умови:

1) відбуття особою покарання у виді обмеження волі або позба-влення волі;

2) закінчення не менше половини строку погашення судимості,

передбаченого в ст.89 КК;

3) встановлення судом того, що особа зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення.

Для дострокового зняття судимості необхідна сукупність цих

умов.

Якщо суд встановить наявність цих умов, він ухвалює рішення про зняття з особи судимості, після чого особа визнається такою, що не має судимості.

Якщо суд не вважає за можливе зняти судимість, то особа про-довжує вважатися судимою і перетерплювати пов'язані з нею обме-ження до повного закінчення передбачених законом строків пога-шення судимості.

Порядок зняття судимості встановлюється КПК України (ч. З

ст. 91 КК).

Розділ 21. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування

Розділ XIV Загальної частини КК передбачає два види примусо-вих заходів: 1) примусові заходи медичного характеру (статті 92-95) та 2) примусове лікування (ст. 96). І ті, й інші за своєю природою є заходами лікування і застосовуються лише до осіб, які вчинили су-спільне небезпечні діяння, передбачені кримінальним законом, і страждають на певні захворювання.

І примусові заходи медичного характеру, і примусове лікування призначаються судом особам, які вчинили суспільне небезпечне ді-яння, передбачене кримінальним законом, але вони не є покаранням, тому що не містять в собі кари.

Їх метою є обов'язкове лікування, а також запобігання вчиненню особами (до яких вони застосовані) нових суспільне небезпечних діянь.

Разом з тим примусові заходи медичного характеру і примусове лікування розрізняються за підставами застосування і колом осіб, до яких вони можуть бути застосовані.

1. Примусові заходи медичного характеру

1. Примусовими заходами медичного характеру є надання ам-булаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільна небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, перед-баченого Особливою частиною КК, в спеціальний лікувальний заклад (ст. 92 КК).

Підставою застосування примусових заходів медичного харак-теру є: 1) вчинення суспільне небезпечного діяння, ознаки якого пе-редбачені в статтях Особливої частини КК (пункти 2 і 3 ст. 93 КК), або злочину (п. 2 ст. 93 КК); 2) наявність у особи психічного захво-рювання; 3) визнання судом особи такою, що становить небезпеку для себе або інших осіб.

2. На підставі ст. 93 КК примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом лише до осіб:

1) які вчинили у стані неосудності суспільне небезпечні діяння;

2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;

3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психіч-ну хворобу до постановленим вироку або під час відбування пока-рання.

3. Стаття 94