Виходячи з цього, п. З ч. 1 ст. 66 передбачає, що вчинення зло-чину неповнолітнім є обставиною, що пом'якшує покарання. Ця норма відбиває стійку тенденцію пом'якшення відповідальності не-повнолітніх порівняно з відповідальністю осіб, які вчинили злочин у повнолітньому віці.

1. Особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності

Закон передбачає два види звільнення неповнолітніх від кримі-нальної відповідальності:

1. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97).

2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із за-кінченням строків давності (ст. 106).

Загальним для цих видів є те, що неповнолітній, який вчинив злочин, за підставами, передбаченими в законі, звільняється від пе-ретерпівання засудження, від певних обмежень, встановлених кри-мінальним законом за цей злочин.

1. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосу-ванням примусових заходів виховного характеру.

Цей вид є найбільш важливою особливістю кримінальної відпо-відальності неповнолітніх. Частина 1 ст. 97 передбачає, що непов-нолітній, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнений від кримінальної відповідальності, якщо його виправлен-ня можливе без застосування покарання. Під цими заходами розу-міють передбачені кримінальним законом особливі заходи впливу, що не є кримінальним покаранням. За своєю юридичною природою ці заходи є заходами виховання, переконання і спрямовані на забез-печення правильного формування особистості неповнолітніх, ви-ключення антисоціальних властивостей і навичок, попередження вчинення ними правопорушень. Обов'язковими ознаками цих захо-дів є: 1) передбаченість їх кримінальним законом — ч. 2 ст. 105;

2) застосування їх тільки судом; 3) застосування їх тільки до непов-нолітніх, що вчинили злочин (Відповідно до ч. 2 ст. 97 примусові заходи виховного характеру можуть бути призначені особі, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна від-повідальність, вчинила суспільне небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.); 4) відсутність в них ознак криміна-льного покарання.

1) Підставою звільнення із застосуванням примусових заходів ви-ховного характеру є можливість виправлення неповнолітнього без призначення покарання. Можливість такого виправлення повинна випливати з оцінки поведінки неповнолітнього до і після вчинення злочину, його ставлення до навчання, роботи та інших обставин, що свідчать про невелику небезпечність особи неповнолітнього.

Необхідними умовами застосування таких заходів є: а) вчинен-ня злочину вперше; б) злочин належить до категорії злочинів неве-ликої тяжкості (ч. 2 ст. 12 КК).

2) Частина 2 ст.105 містить вичерпний перелік примусових за-ходів виховного характеру:

а) застереження;

б) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до по-ведінки неповнолітнього;

в) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

г) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятиріч-ного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодуван-ня заподіяних майнових збитків;

г) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-вихов-ної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах і порядок їх залишення визначаються законом.

Застереження полягає в осудженні (осуді) суспільне небезпеч-ної поведінки неповнолітнього, у вимозі припинити таку поведінку під загрозою застосування більш суворих заходів відповідальності.

Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведін-ки неповнолітнього може, наприклад, полягати у забороні відвіду-вати у вечірній час парки, кафе, у вимозі сумлінно відвідувати на-вчальні заклади тощо. Тривалість цих обмежень визначає суд.

Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замі-няють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їх прохання за своєю суттю припускає встановлення контролю і посилення виховного впливу з боку тих осіб, що були зобов'язані в силу сімейних, виробничих або інших відносин здійснювати позитивний вплив на неповнолітнього. Саме тому цей захід може застосовуватися тільки тоді, коли батьки або колектив мають реальну можливість здійснити такий вплив, створи-ти нормальну обстановку для неповнолітнього. У пункті 6 постано-ви Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. «Про прак-тику застосування судами примусових заходів виховного характеру» (Юридичний вісник України. - 1996. - № 10.) рекомендовано передавати неповнолітніх під нагляд батьків або осіб, що їх заміняють, лише при наявності даних про їхню спроможність забезпечити виховання. Ця ж вимога ставиться і до колективу або інших громадян. Слід при цьому мати на увазі, що закон вимагає обо-в'язкової згоди колективу на здійснення нагляду і проведення вихов-ної роботи з неповнолітнім, а щодо громадян — наявність з їхнього боку відповідного прохання (п. З ч.2 ст.105).

Як і при обмеженні дозвілля, тривалість передачі неповнолітньо-го під нагляд колективу, батькам або іншим особам визначається судом з урахуванням конкретних обставин справи.

Більш суворим видом примусових заходів виховного характеру є покладення на неповнолітнього обов'язку відшкодувати заподіяний майновий збиток. Закон, проте, обмежує можливість його застосуван-ня як віком неповнолітнього, так і його матеріальним становищем: цей захід може бути застосований тільки до неповнолітніх, які досягли п'ятнадцятирічного віку і мають майно, кошти або прибуток.

Найбільш суворим з аналізованих заходів є направлення непов-нолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків. Такими установами відповідно до Закону від 24 січня 1995 р. «Про органи і служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх» (Ведомости Верховной Рады Украины. - 1995. - № 6. - Ст. 35.) є загальноосвітні школи соціальної ре-абілітації, в які направляються особи від одинадцяти до чотирнад-цяти років, і