Відповідно до ч. З ст. 107 умовно-дострокове звільнення від від-бування покарання осіб, що вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, може бути застосоване після фактичного відбуття:

1) не менше третини призначеного строку покарання у виді по-збавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за не-обережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний осо-бливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала пока-рання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного за умисний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання і до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона за-суджена до позбавлення волі.

Стосовно повнолітніх ці терміни відповідно складають: не мен-ше половини; не менше двох третин; не менше трьох чвертей фак-тично відбутого покарання (ст. 81).

Аналіз ст. 107 дає можливість зробити важливий висновок: щодо осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, закон не міс-тить заборони на їх умовно-дострокове звільнення незалежно від тяжкості злочину і навіть наявності рецидиву.

Якщо умовно-достроково звільнений протягом невідбутої части-ни покарання вчинить новий злочин, то суд призначає покарання за правилами, передбаченими у ст. 71, тобто за сукупністю вироків, з дотриманням правил складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення, встановлених ст. 72.

До осіб, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцяти років, заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується.

4. Погашення і зняття судимості

1. Погашення і зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, відбувається на під-ставі статей 88-91, але з урахуванням особливостей, передбачених у ст. 108. Ці особливості стосуються: 1) тривалості строків погашення судимості і 2) умов дострокового зняття судимості.

Частина 2 ст. 108 визначає такими, що не мають судимості, не-повнолітніх: 1) засуджених до покарання, не пов'язаного з позбав-ленням волі, після виконання цього покарання; 2) засуджених до поз-бавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину; 3) засуджених до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять но-вого злочину; 4) засуджених до позбавлення волі за особливо тяж-кий злочин, якщо вони протягом п'яти років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.

Дострокове зняття судимості з осіб, що вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовується на підставі, передбаченій у ст. 91 КК, з урахуванням таких особливостей: 1) відбуття покарання у виді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин; б) закін-чення не менше половини строку погашення судимості, визначено-го в пунктах 3 і 4 ч. 2 ст. 108, тобто, якщо вони відбули покарання за тяжкий злочин, то дострокове зняття судимості можливе після од-ного року шести місяців після відбуття покарання, а якщо вони від-були покарання за особливо тяжкий злочин — то після двох років і шести місяців.

Але загальною умовою залишається невчинення в ці строки но-вого злочину.

Розділ 23. Основні питання Загальної частини кримінального права іноземних держав

Насамперед слід зазначити, що неможливо викласти вичерпним чином матеріал, що належить до Загальної частини кримінальних кодексів більшості іноземних країн. Тому в цьому підручнику йдеть-ся про основні питання Загальної частини лише деяких держав. Се-ред країн далекого зарубіжжя розглядається законодавство Франції, Німеччини, Англії і США, а близького зарубіжжя — законодавство Росії.

1. Кримінальне право Франції та Німеччини

Франція є країною, де вперше після Великої Французької рево-люції 1789 р. з'явився перший буржуазний Кримінальний кодекс 1791 р. Пізніше цей кодекс був замінений Кримінальним кодексом Наполеона 1810р., що діяв більше 180 років, доки 1 березня 1993 р. не набрав чинності новий, який діє і нині — кодекс 1992 р. Саме тому кодифіковану систему кримінального права, закладену КК 1791 р., називають континентальною, на відміну від англійської системи, яка не має окремого Кримінального кодексу. Після появи кодексів деяких німецьких держав, а особливо після прийняття у 1871 р. загально-німецького КК, цю систему досить часто називають франко-німець-кою. Вона вплинула на кодификацію багатьох держав Європи, Азії, Латинської і Центральної Америки, де прийняті кримінальні кодек-си за типом цієї системи.

КК Франції 1992 р. складається із чотирьох книг, перша з яких містить норми Загальної частини. Кодекс відображує концепцію охорони прав особи і правової держави. Він зберігає інститути ци-вілізованого кримінального права, які були розроблені ще в XVIII ст.:

це принцип «немає злочину — немає покарання без встановлення його законом», тричленна класифікація злочинів (злочини, проступ-ки і порушення), відповідальність лише за виражене зовні діяння і за наявності моральної вини. КК регулює питання обмеженої осуд-ності, відповідальності за замах (готування не карається), співучасть, містить розділ,