За федеральним законодавством смертна кара може бути призна-чена за низку тяжких злочинів, наприклад, вбивство федерального службовця, вчинене торгівцями наркотиків.

Позбавлення волі може бути призначено на різні строки, причо-му через систему абсолютного складання покарання за сукупністю злочинів ці строки набагато перевищують середню тривалість жит-тя, наприклад, строк більше 120 років або засудження на два довіч-них ув'язнення. Встановлюється можливість винесення невизначених вироків, де покарання передбачається в межах якогось строку з наданням особливим комісіям або навіть адміністрації місця позба-влення волі вирішувати питання про умовно-дострокове звільнення засудженого. Пробація полягає в залишенні засудженого на волі з обов'язковим контролем за його поведінкою. Порушення умов пробації може тягти її заміну позбавленням волі.

Штраф — міра покарання, яка призначається за менш тяжкі зло-чини. За тяжкі злочини можуть бути призначені величезні суми штрафів (250 тис. доларів і більше), причому не виключається од-ночасне застосування позбавлення волі на тривалі строки (Для більш докладного ознайомлення з законодавством іноземних держав можливо вивчення таких видань: Решетников Ф.М. Правовые системи стран мира. - М., 1993; Преступление и наказание в Англии, США, Франции, ФРГ, Японии. Общая часть уголовного права. - М., 1991; Уголовное право буржуазних стран. Общая часть. Сборник законодательных актов. - М., 1990.).

3. Кримінальне право Росії

У Російській Федерації Кримінальний кодекс, прийнятий 24 трав-ня 1996 р., набрав чинності з 1 січня 1997 р., замінивши Кримінальний кодекс 1960 р. Новий КК Росії виданий відповідно до російсь-кої Конституції і покликаний забезпечити більш ефективну бороть-бу зі злочинністю, особливо з організованою та у сфері ринкових від-носин.

КК Росії висуває на перший план охорону прав і свобод людини і громадянина, формулює низку основних принципів кримінально-го права: законності, рівності перед законом, винної відповідаль-ності, справедливості та гуманізму. Підставою кримінальної відпо-відальності КК вважає вчинення діяння, що містить всі ознаки скла-ду злочину, передбаченого в КК. Продовжуючи традиції КК 1960 р., новий КК дає визначення злочину як винного, суспільне небезпеч-ного діяння, забороненого законом під загрозою покарання, тим са-мим зберігаючи матеріально-формальне поняття злочину (ст.14). КК класифікує всі злочини на чотири категорії: невеликої тяжкості, се-редньої тяжкості, тяжкі і особливо тяжкі злочини. Ця класифікація впливає на вирішення питань, пов'язаних з призначенням покаран-ня, звільненням від кримінальної відповідальності і покарання, при визначенні небезпечного і особливо небезпечного рецидиву та в інших випадках. КК визнає відповідальність лише фізичних осіб, уводить поняття обмеженої осудності (ст.22). Розрізняючи умисну і необережну вину, КК Росії встановлює, що відповідальність за не-обережні злочини настає лише у випадках, передбачених в Особли-вій частині. Саму необережність КК поділяє на легковажність і не-дбалість, формулюється поняття подвійної форми вини. Вина виклю-чається не тільки при наявності казусу (випадку), а й тоді, коли особа хоча і передбачала можливість настання суспільне небезпечних на-слідків діяння, але не могла їм запобігти внаслідок невідповідності своїх психофізіологічних якостей вимогам екстремальних умов або нервово-психічних навантажень (у літературі цю ситуацію часто на-зивають спеціальною неосудністю).

Караність готування обмежується лише готуванням до тяжких або особливо тяжких злочинів. Докладно регулюється добровільна відмо-ва від вчинення злочину, в тому числі й відносно співучасників. Но-вим у порівнянні з КК 1960 р. є докладне визначення форм співучасті (ст.35), причому виділяються вчинення злочину групою осіб, вчинення злочину тією ж групою за попередньою змовою, організованою гру-пою і злочинною організацією. Серед обставин, що виключають зло-чинність діяння, КК Росії, крім необхідної оборони і крайньої необ-хідності, як це було в КК 1960 р., передбачає також затримання злочинця, фізичний або психічний примус, виправданий ризик та вико-нання явно злочинного наказу чи розпорядження.

Як основні покарання КК Росії називає обов'язкові роботи (ви-конуються у вільний від роботи або навчання час на строк від 60 до 240 годин, але не більше чотирьох годин на день), виправні роботи, обмеження за військовою службою, обмеження волі, арешт, триман-ня в дисциплінарній військовій частині, позбавлення волі і смертну кару. Додатковими покараннями є позбавлення військового або спе-ціального звання і конфіскація майна.

Штраф, а також позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть призначатися як основне, так і додаткове покарання.

Позбавлення волі призначається на строк від шести місяців до двадцяти років або довічно. За сукупністю злочинів остаточне по-карання може бути до двадцяти п'яти років, а при сукупності виро-ків — до тридцяти років позбавлення волі. Смертна кара признача-ється лише за особливо тяжкі злочини, що посягають на життя. Вона не застосовується до жінок, осіб, які до вчинення злочину не досягли вісімнадцяти років, і до чоловіків, які досягли на час винесення вироку шестидесяти п'яти років.

При призначенні покарання КК Росії вводить у деяких випадках формалізовані строки. Так, за відсутності обтяжуючих обставин строк або розмір покарання не може перевищувати 3/4 максималь-ного строку або розміру покарання, встановленого в санкції статті Особливої частини. При засудженні за готування до злочину строк покарання не може перевищувати 1/2, а при замаху — 3/4 найбільш суворого виду покарання, передбаченого за закінчений злочин. Об-меження на мінімальний строк призначеного покарання введені КК і при засудженні за рецидив злочинів (ст.68).

Новий КК Росії зберігає умовне засудження, досить широко ре-гулює звільнення від кримінальної відповідальності і