КК містить норми про умовно-дострокове звільнення, заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, давність, звільнення від покарання внаслідок хвороби, погашення і зняття судимості.

Як видно, КК Росії досить докладно регулює питання Загальної частини, створюючи тим самим можливість для правильного засто-сування закону та індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання (Більш докладно про кримінальне законодавство Росії див.: Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть. - М., 1996.).

Розділ 24. Школи (основні напрямки) науки кримінального права

При вивченні науки кримінального права виділяють основні її напрямки — школи кримінального права. Це класична, антрополо-гічна і соціологічна школи кримінального права. Класична школа, що зародилася в другій половині XVIII ст., мала абсолютне панування до останньої третини XIX ст., коли виникла антропологічна школа, а дещо пізніше (у 80-х р. XIX ст.) і соціологічний напрямок. Кож-ний з цих напрямків мав своє філософське підґрунтя, свої особли-вості, обумовлені економічною, соціальною і політичною обстанов-кою в конкретній країні, де представники цих шкіл розвивали свої ідеї. Так, класична школа в Німеччині, через її своєрідний консер-вативний розвиток, мала безумовно свої особливості порівняно, на-приклад, із французькими класиками, ідеї яких базувалися на філо-софії французького просвітительства і на гаслах Французької рево-люції 1789 року. Неоднаковими були і погляди соціологів. Проте розбіжності в поглядах представників однієї і тієї ж школи, не ви-ключають можливості їх об'єднання у певні наукові напрямки за основними, вихідними концепціями.

1. Класична школа кримінального права

1. Праці Монтеск'є і Беккаріа, що похитнули підвалини феода-льного кримінального права, були спрямовані проти його жорсто-кості, смертної кари і катування, релігійної нетерпимості та сфор-мулювали гуманістичні ідеї цивілізованого кримінального права, поклали початок класичній школі. Особливе місце тут посідає кни-га італійського просвітителя і юриста Чезаре Беккаріа (1738-1794) «Про злочини та покарання», що вийшла в 1764 році. Ця книга за силою свого впливу на сучасників і на наступні покоління не має собі рівних в історії науки кримінального права. Книга-памфлет місти-ла нищівну критику жорстокості і несправедливості феодального кримінального права і водночас формулювала принципи криміналь-ного права, засновані на ідеях просвітительства і гуманізму XVIII ст.

Книга Беккаріа набула надзвичайної популярності в усьому освіче-ному світі, витримала ряд видань. У 1765 р. у Швейцарії була вика-рбувана медаль на честь Беккаріа. Католицька церква, що відстою-вала підвалини феодалізму, занесла книгу Беккаріа до Індексу за-боронених книг (Іndex librorum ргохіbitorum). Блискучий стиль, пристрасність викладу, стислість і ясність думки, а головне — ідеї цивілізованого кримінального права, що в ній сформульовані, роб-лять цю книгу актуальною і у наші дні. Кожен юрист повинен про-читати книгу Беккаріа (російське видання 1939 р., стало бібліогра-фічною рідкістю, у 1994 р. книгу перевидано в Росії).

Сформулюємо коротко основні ідеї Беккаріа (Більш детально про біографію Бекаріа, а також його погляди див.: Реічетні-ков Ф. М. Беккариа. - М., 1987.).

Погляди на кримінальний закон. Беккаріа, слідом за Монтеск'є, проголошує верховенство закону, причому законодавець не лише видає закони, але й тлумачить їх; суддя ж не може тлумачити зако-ни, що підлягають буквальному застосуванню.

Закон повинен визначати злочинність і караність діяння.

Всі громадяни мають бути рівними перед законом. Беккариа різко виступає проти станової нерівності.

Погляди на злочин. Злочин — це тільки діяння, тобто вчинок людини, виражений зовні. Беккаріа відхиляє відповідальність за намір, за слова, думки, єресі і чаклунство, що вважалося одним з найважливіших постулатів феодального права. Беккариа одним з перших дав матеріальне визначення злочину, вважаючи, що ним є лише дія, яка заподіює ту або іншу шкоду суспільству.

Погляди на покарання. Право на покарання випливає, як вважає Беккаріа, не з вимог спокутування гріху перед богом або монархом, а з необхідності захистити «загальне благо від посягань окремих осіб». Тому покарання повинно застосовуватися лише тоді, коли в цьому є «абсолютна необхідність».

Слідом за Монтеск'є, якого Беккаріа вважав своїм вчителем, він вимагає рівноваги злочину і покарання. Він пропонував створити «точну і загальну сходинку злочинів і покарань», в якій «відбивала-ся б їх відповідність».

Покарання, — писав Беккаріа, — повинно бути помірним, гуман-ним, а не жорстоким. Впевненість у неминучості, невідворотності хоча б і помірного покарання створить, пише він, «завжди більше враження, ніж жах перед іншим, більш жорстоким покаранням, але таким, що супроводжується надією на безкарність».

Мета покарання — не відплата, а попередження вчинення вин-ним нового злочину, спричинення нової шкоди суспільству (те, що ми називаємо приватною превенцією) та утримання інших осіб від вчинення злочину (загальна превенція).

Беккаріа вважав, що більш доцільним є попередити вчинення злочину, ніж потім карати за нього.

Беккаріа в принципі був проти смертної кари. Він припускає її лише в тому разі, коли вона є єдиним засобом утримати інших від вчинення злочину або «коли нація повертає або втрачає свою свободу або під час анархії, коли безладдя замінює закони». Цікаво, що коли в Конвенті під час Французької революції вирішувалося питання про страту Людовіка XVI, в обґрунтування застосування її були покла-дені погляди Беккаріа.

2. Погляди Беккаріа зробили вирішальний вплив на розвиток науки і законодавства наступного періоду.

Представники класичного напрямку були в багатьох країнах Євро-пи: в Англії—Бейтам (1748-1832), у