Значний вплив на прихильників класичної школи мав її німецький напрямок, який розвивався під впливом філософії Канта і Гегеля.

3. Кант — видатний німецький філософ, що вперше сформулю-вав ідеї правової держави, створив свою теорію кримінального права.

Погляди на кримінальний закон. Розум диктує волі людини певні правила належної поведінки. Ці правила Кант називає імператива-ми. Оскільки розум диктує ці правила безумовно, вони є не просто імперативами, а категоричними імперативами. Ті з них, що стосують-ся етики, моральності, дають поняття морального закону, ті ж, що стосуються права, стають юридичним законом. Таким чином, кри-мінальний закон — це категоричний імператив. Він є апріорним синтетичним судженням, що вимагає від людини керуватися у сво-їй діяльності таким правилом: «роби так, щоб твоя свобода могла співіснувати із свободою всіх людей».

Погляди на злочин. Злочин — це дії, що порушують криміналь-ний закон, тобто категоричний імператив. При цьому джерелом зло-чину є свобода волі. Воля, за Кантом, не залежить від зовнішніх при-чин, вона є вільною, автономною, індетермінованою. Вільна воля — це така причина, що не має ніякої причини, це першопричина всіх вчинків, що не підпорядковується необхідності. Це положення, на думку Канта, не потребує доказування — це річ у собі, їй можна тіль-ки вірити, але її не можна пізнати.

Погляди на покарання. Кант — творець теорії матеріальної від-плати. Категоричний імператив вимагає належної поведінки і міс-тить у собі ідею покарання за неналежну поведінку. Покарання — це здійснення справедливості. Воно не ставить перед собою ніякої утилітарної мети. Покарання — це справедлива відплата, самоціль. Воно призначається лише тому, що вчинений злочин. Кант доводив своє вчення про покарання до абсурду. Він писав, що, якби грома-дянське суспільство мало припинити своє існування, то повинен був би бути покараний останній вбивця, який знаходився у в'язниці і був засуджений до смерті (Fiat justitia pereat mundus— І здійсниться правосуддя, хоча б загинув світ).

Покарання є відплатою злом за зло, заподіяне злочином. Відпо-відність покарання Кант розуміє як jus talionis. Наведу лише одну його думку з «Метафізики моралі». Кант запитує: «Яким є рід і роз-мір покарання, яке б відповідало принципам справедливості? » І від-повідає: «Ніякий інший, як тільки принцип рівності (у положенні стрілки на терезах справедливості) — не схилятися ні на один, ні на другий бік. Таким чином, зло, яке ти заподіюєш іншій людині без її вини, ти заподіяв самому собі. Якщо ти її ображаєш, то ти обража-єш самого себе; якщо ти її обкрадаєш, то ти обкрадаєш самого себе;

б'єш ти її, ти б'єш себе; вбиваєш її, ти вбиваєш самого себе. Тільки право відплати (jus talionis), але неодмінно перед судом (а не у тво-єму приватному судженні) може точно визначити і якість і кількість (розмір) покарання». Відповідно до цього пропонується і система покарань: за вбивство — страта; за зґвалтування і мужолозтво — ка-страція; за аморальні злочини — вигнання з суспільства; за образу — принизливе вибачення перед потерпілим, за майнові злочини — кримінальне рабство (каторга) на різні строки.

4. Гегель — видатний німецький філософ, творець діалектично-го методу, розвивав свої ідеї й в галузі кримінального права.

Погляди на кримінальний закон. Право — це певна абстрактна загальна воля у своєму прояві. Кримінальний закон — це теж загаль-на воля (теза), яку не можна порушувати. Гегель виступав за видання кримінального кодексу, який він вважав більш розвиненою фор-мою права, ніж збірники звичайного права або права прецедентів. Він вважав, що кодекс повинен бути написаний у доступній формі і доведений до відома населення.

Погляди на злочин. Гегель виступав проти караності злочинних намірів і думок, доводячи, що кримінальній відповідальності може підлягати лише вчинене особою злочинне діяння.

Гегель був проти об'єктивного ставлення, вважаючи, що кри-мінальна відповідальність можлива лише при наявності умисної вини. Злочин, з точки зору філософа, це порушення права, загаль-ної, абстрактної волі, відпадіння від цієї волі, тобто щось нерозум-не. Він являє собою заперечення загальної волі, заперечення права (антитеза). Оскільки злочин нерозумний, то він не повинен існува-ти, тому що розумне тільки і є дійсним.

Погляди на покарання. Покарання є відновленням права. Якщо злочин — це заперечення права, то покарання — це заперечення за-перечення права (синтеза). Покарання виключає злочин, робить його таким, якого взагалі не було, ніби ніколи не існувало. Тому покарання не переслідує ніякої утилітарної мети, воно — самоціль. Воно є ре-зультатом свободної волі злочинця, який сам собі вимагає покаран-ня. Самим фактом вчинення злочину злочинець дає згоду на засто-сування покарання. Проте покарання, як правило, не таліон (крім вбивства), а повинно відповідати за своєю суворістю тяжкості вчи-неного злочину.

5. Ансельм Фейєрбах (батько відомого філософа-матеріаліста Людвіга Фейєрбаха) переклав філософські концепції німецької кла-сичної філософії на ясну і чітку мову юриспруденції. Він дав ла-тинські формулювання основних принципів кримінального права, що, за його словами, не підлягають будь-якому винятку. Це —nullum crimen sine lege, nulla poena sine lege, nulla poena sine crimine, nullum crimen sine poena legali. Ці формулювання, що є відображенням в кримінальному праві сутності правової держави, прихильником якої слідом за Кантом був Фейєрбах, є і в наш час найважливішими кри-теріями оцінки кримінального права як цивілізованого. Фейєрбах був упорядником одного з перших кодексів XIX