Погляди на кримінальний закон. Закон, за Фейєрбахом, загальний і необхідний, він загрожує кожному, винному у злочині. Він слідом за Кантом вважав кримінальний закон категоричним імперативом, що підлягає обов'язковому виконанню. Цей категоричний імператив за Фейєрбахом виражається у формулі nullum crimen, nullum роеnа sіnе 1еgе. Він виступав за різке звуження суддівського розсуду, за встановлення абсолютно визначених санкцій, зумівши це втілити в Кримінальному укладенні Баварії 1813р.

Погляд на злочин. Злочин — це дія, небезпечна для суспільства. І хоча вона викликається свободною волею, але підпорядкована за-кону причинності, детермінована. Причиною злочину є прагнення людини отримати задоволення або уникнути незадоволення, тобто почуттєва природа людини. Фейєрбах створив наукову підставу для розробки найважливіших інститутів кримінального права — скла-ду злочину, вини, замаху, співучасті тощо. Він розрізняв об'єктивні і суб'єктивні підстави кримінальної відповідальності (злочинне ді-яння, заборонене законом, і вину особи — умисел або необережність, їх види і ступені).

Погляди на покарання втілилися у так званій фейєрбахівській теорії — теорії психологічного примусу. Злочин виникає, за Фейєр-бахом, з почуттєвих спонукань людини, а тому потрібно щось про-тиставити цим прагненням. Цю роль відіграє покарання, для чого необхідно, щоб кожний був переконаний, що за вчинення злочину він матиме більше страждань, ніж те незадоволення, що він відчу-ває при стримуванні себе від вчинення злочину. Покарання висту-пає в ролі контрмотиву. Воно своєю загрозою змушує людину зупи-нитися і не вчинювати злочин. Застосування покарання за злочин і робить загрозу покаранням, передбаченим у кримінальному законі, цілком реальною.

6. Теорія загального попередження за своєю суттю є теорією за-лякування. Вона мала багато прихильників, але і не менше супротив-ників. Грольман — сучасник Фейєрбаха, висунув ідею спеціального попередження, вважаючи, що метою покарання є попередження зло-чинів шляхом впливу на засудженого. Це досягається або залякуван-ням злочинця, до якого застосоване покарання, або тим, що він позба-вляється фізичної можливості вчинити новий злочин. З огляду на це Грольман був за широкі рамки розсуду суддів при застосуванні пока-рання. Суперечка між прихильниками Фейєрбаха і прихильниками Грольмана пройшла через усе XIX сторіччя і набагато пережила цих вчених. Виникнення так званих змішаних теорій про мету покарання значною мірою зменшило гостроту цих суперечок.

7. Найбільш відомими представниками російської школи класи-ків були М. С. Таганцев і О. Ф. Кістяківський, який працював у Києві.

М. С. Таганцев — автор курсу кримінального права, що не має аналогів. Над ним вчений працював майже тридцять років. Останнє видання 1902 р. «Російське кримінальне право. Лекції» (у двох то-мах), перевидане в 1994 р., стало доступним для всіх юристів. М.С.Таганцев був помірним лібералом, прихильником точного засто-сування кримінальних законів, глибоко розробив проблеми майже всіх інститутів кримінального права, різко виступав проти смертної кари. «Зробити злочин за допомогою покарання таким, що не існу-вав, неможливо, — писав він, — ніяке покарання вбивці не воскре-сить вбитого, смерть дає в результаті не життя, а дві смерті». І далі:

«Погроза стратою, якщо вона з десятьох злочинців не застосовуєть-ся до дев'яти, менш дійова, ніж погроза тюрмою, якщо тільки по-гроза неминуче здійснюється стосовно будь-якого злочину». Таган-цев різко виступав проти ідей соціологів про небезпечний стан: «Ка-раючи ж за злочинні схильності, можливість майбутніх порушень, ми даємо страшенну зброю деспотизму влади, знищуємо існування всякої свободи».

Ліберальних поглядів дотримувався й О.Ф.Кістяківський, підру-чник якого з Загальної частини кримінального права витримав де-кілька видань. Особливо різко Кістяківський виступав проти смерт-ної кари, видав з цього питання окрему книгу. У своїх роботах вче-ний переконливо критикував антропологічний напрямок і у той же час використовував при дослідженні інститутів кримінального пра-ва не лише юридичний метод, але і соціологічні характеристики (Більш докладно про погляди М.С.Таганцева можна прочитати у вступній статті проф. М. І. Загороднікова до 1 -го тому його «Лекций по уголовному пра-ву» (1994), а про О.Ф.Кістяківського - у книзі О.Ф.Скакун «Политическая и пра-вовая мысль на Украине (1861-1917)» (1987).).

8. Класична школа зробила вирішальний вплив на зміст як ран-ніх кодексів (КК Франції 1791 р. і 1810 р., Баварське укладення 1813 р.), так і на більш пізні кодифікації (Німецьке кримінальне укладення 1871 р., Голландське кримінальне укладення 1881 р., Італійський КК 1889 р., Російське кримінальне укладення 1903 р., головним упорядником якого був М. С. Таганцев). Та й у XX ст. кодекси, що приймалися в різних країнах, хоча і відчули на собі вплив соціологічної школи, зберегли всі основні положення, розвинуті кла-сичною школою і властиві кримінальному праву будь-якої цивілізо-ваної держави (наприклад, Кримінальні кодекси Бельгії 1930 р., Швей-царії 1950 р., Швеції 1965 р., Австрії 1975 р., Франції 1992 р., Іспанії 1995р.).

У радянській літературі мало місце однобоке висвітлення ідей класичної школи. Якщо визнавалася гуманістична її спрямованість у період боротьби з феодалізмом, то після приходу до влади буржу-азії класична школа розглядалася як течія реакційна, спрямована на апологетику існуючого ладу. Такий підхід по суті перекреслював ті досягнення прогресивної кримінально-правової думки, що були на-буті цією школою. Звичайно, у класиків були недоліки, головними з яких слід вважати чисто юридичний світогляд, що розглядає кри-мінальне право у відриві від соціальної дійсності, захоплення абст-рактними конструкціями і котроверзами, нормативізм, який зводив дослідження лише до логічної побудови юридичних понять, відсут-ність у