Підкреслюючи реакційність антропологічної школи, слід водно-час зазначити, що вона дала поштовх до вивчення особи злочинця, а також стала предтечею нового соціологічного напрямку, що знач-ною мірою вплинуло не лише на розвиток науки кримінального пра-ва, але і на кримінальне законодавство кінця XIX—XX століть.

3. Соціологічна школа кримінального права

1. Соціологічна школа виникла на початку 80-х років XIX ст. На цей час ідеї антропологів себе цілком дискредитували, злочинність зростала, особливо рецидивна, ширилася і юнацька злочинність. Розробки Кетле в сфері моральної статистики ставили нові пробле-ми перед наукою кримінального права. Теза Кетле про те, що «сус-пільство має тих злочинців, яких воно заслуговує», прямо пов'язує злочинність з соціальними та іншими факторами. Необхідно було сформулювати нову наукову концепцію кримінального права, що більшою мірою відповідала б потребам дійсності і була підставою для реформ законодавства. На цей час отримав значне поширення позитивізм — філософська течія, що виходить не з метафізичних умоспоглядань, а закладає в основу позитивні факти, що повинні визнаватися за допомогою їх опису, реєстрації. Саме позитивізм Конта і Спенсера, як метод аналізу окремих соціальних факторів, є філософською підставою соціологічної школи. Соціологи, як і ан-тропологи, оголосили науку кримінального права, що існувала до них, такою, що не відповідає потребам суспільства, застаріла, і саме тому назвали її «класичною школою». Проте незабаром соціологіч-на школа пережила певну трансформацію. У 1889 р. соціологи ор-ганізували Міжнародну спілку криміналістів, яка проіснувала до першої світової війни і провела до 1915р. 12 своїх з'їздів. Причому для участі в цих з'їздах запрошувалися криміналісти з багатьох кра-їн, у тому числі і класики, неокласики, нормативісти. Поступово позиції класичної і соціологічної шкіл почали зближуватися. Зреш-тою соціологи, не відкидаючи своїх позицій, погодилися сприйня-ти концепції класиків щодо вини, осудності, покарання, залишивши поняття «небезпечного стану», заходів безпеки та інші свої погля-ди. Багато класиків визнали необхідним застосування цих положень щодо звичних злочинців і рецидивістів. З'явилася група криміналі-стів, які вперше інтегрували ці концепції, отримавши навіть на-йменування «третьої школи кримінального права». З того часу така інтеграція ще більше посилилася, і зараз серед спеціалістів, звичай-но, не без винятків, ми в основному бачимо прихильників інтегра-тивних ідей у сфері кримінального права.

2. Найбільш значними представниками соціологічної школи були: Ліст (1851-1919) — Німеччина, Принс (1845-1919), Бонгер (1876-1946)—Бельгія, Ван-Гамель (1842-1917)—Голландія, Тард (1843-1904)—Франція, Фойницький (1844-1910)—Росія, Чубинський (1870-1944), який працював багато років в Україні. Звичай-но, погляди кожного з соціологів мають свої особливості, але для всіх характерним є розгляд таких проблем: вчення про причини зло-чинності, вчення про небезпечний стан і вчення про покарання і за-ходи безпеки.

3. Вчення про причини злочинності. Злочин не є результатом свободної волі, як про те писали класики. Злочин — це результат складної взаємодії різноманітних факторів, з однієї сторони — інди-відуальних (у тому числі і біологічних), а з іншого боку — фізич-них і соціальних.

Фізичні фактори (іноді їх називають телуричними — від лат. tellus — земля) — це географічне середовище, клімат, пори року, кількість опадів, час доби тощо.

Індивідуальні фактори — стать, вік, походження і виховання, освіта, родиний стан, хвороби, фізичні і психічні властивості.

Соціальні фактори — безробіття, рівень цін на продукти харчу-вання, рівень споживання алкоголю, заробітна плата, життєвий рі-вень, проституція, люмпенізація населення й ін.

Соціологи пропонують ряд рекомендацій для усунення факторів злочинності, особливо соціальних: зниження безробіття шляхом створення нових робочих місць, регулювання цін, будівництво житла, допомога еміграції, допомога безпритульним дітям тощо. Соці-ологи вважали, слідом за антропологами і класиками, злочинність вічним явищем. «Сама думка, — як писав Ліст, — про можливість знищити злочинність належить до утопії». Зазначимо, що ідеї соці-ологів про фактори злочинності і про те, що її не можна знищити, нещадно критикувалися в радянській науці кримінального права і офіційній політиці. Так, наприклад, у програмі КПРС, прийнятій на XXII з'їзді, прямо ставилося завдання ліквідації злочинності в най-ближчі роки. Зараз, коли ці ідеї сприймаються як ще один міф ра-дянської дійсності, погляди соціологів у цій частині повинні, звичай-но, оцінюватися інакше.

Таким чином, соціологи правильно визнавали злочинність яви-щем соціальним, яке породжується різними процесами, що відбува-ються в суспільстві.

4. Вчення про небезпечний стан — це реакційна частина по-глядів соціологів. Відкидаючи крайнощі антропологів про природже-ного злочинця, вони підтверджували, що є люди, спосіб життя яких або особливості особи становлять загрозу для суспільства. До цих категорій людей належать не лише ті, хто вчиняє злочин, але й ті, хто не вчинив конкретно нічого злочинного, але внаслідок певних обставин мають визнаватися такими, що перебувають в небезпечно-му стані. Це, на думку соціологів, учасники антигромадських орга-нізацій, жебраки, бродяги, проститутки, сутенери, безробітні, алко-голіки, дегенерати, душевно хворі тощо.

Підставою для репресії, як про те твердили класики, є не діян-ня, а діяч, не склад злочину, а небезпечний стан. Невловимість ознак небезпечного стану відкриває широкі можливості для необгрунто-ваних репресій і свавілля. Тому відмова від понять осудності, вини, покарання та інших інститутів класичного кримінального права є характерною для