соціологів. Наведемо лише дві цитати. Так, При-но писав без зайвої скромності: «Я показав, що перетворення в кри-мінальному праві змушують нас визнати небезпечний стан навіть там, де немає ще злочинця, і право втручання держави навіть туди, де немає ні злочину, ні злочинця». Йому ніби вторить Ван-Гамель:
«Три поняття страшенно заважають нам, а саме: «осудність», «по-карання», «злочин»; коли ми від них звільнимося, нарешті, усе тоді піде на краще».
5. Вчення про покарання і заходи безпеки. Соціологи розро-били класифікацію злочинців і залежно від цього рекомендували різні види репресії. До так званих «випадкових» злочинців слід засто-совувати, виходячи з принципу моральної вини, «відплатне покаран-ня», відносно звичних злочинців (невиправних) Ліст рекомендував їх елімінацію (тобто знищення) — смертну кару або довічне ув'язнен-ня. До хронічних, звичних злочинців слід застосовувати також захо-ди безпеки, превентивне ув'язнення, поміщення до спеціальних закла-дів, відправлення у заслання, поліцейський нагляд тощо.
Представники соціологічної школи пропонували систему невизначених вироків, передаючи питання про строк покарання тюрем-ній адміністрації. Водночас вони пропонували ввести до законодав-ства умовне засудження і умовно-дострокове звільнення від покаран-ня, заміну короткострокового позбавлення волі штрафом, створення спеціальних судів і особливих місць позбавлення волі для неповно-літніх злочинців.
6. Ідеї соціологів зробили істотний вплив на законодавство. Так, у Франції у 1885 р. був виданий закон щодо непоправних рецидиві-стів, заходи безпеки вперше були передбачені КК Норвегії 1902 р., в Англії (1908 р.) був прийнятий закон щодо попередження злочин-ності. Взагалі майже всі кримінальні кодекси XX ст. відтворюють дуалістичну систему заходів репресії — покарання і заходів безпе-ки (у попередньому розділі підручника говорилося про ідею «подвій-ного шляху» у чинному КК Німеччини), причому не тільки в Європі, але, наприклад, і в країнах Латинської Америки.
7. Ідеї соціологів отримали новий імпульс після Другої світової війни, коли виникла школа нового соціального захисту, що об'єднує юристів, медиків і соціологів більше як 70 держав. Своїм вчителем вона називає бельгійського соціолога Адольфа Принса. Фундатором концепції нового соціального захисту вважається французький юрист М. Ансель (1902-1990), що був представником демократичного на-прямку цієї течії. Школа нового соціального захисту відстоює збе-реження основних концепцій класиків, закріплених у КК цивілізо-ваних країн (принцип відповідальності за вину, застосування пока-рання відповідно до тяжкості злочину), вимагаючи лише вилучення з наукового вжитку різноманітного роду фікцій, пов'язаних з «пану-ванням юридичного апріоризму» класичної школи (наприклад, вчен-ня про негідний замах). У той же час головним завданням криміналь-ного права новий соціальний захист вважає «ресоціалізацію» осо-би, з тим щоб повернути злочинця до «великої родини людей». Ансель та його прихильники виступають за збереження суду і кримінального судочинства, але пропонують ввести спеціальне «досьє злочинця», у якому б фіксувалася «біографія» засудженого. Вони вважають за необхідне введення посади спеціального «судді з пока-рання», який би контролював поведінку засудженого. У той же час новий соціальний захист пропонує застосування заходів безпеки, у тому числі і до деяких «передделіктних станів» — до бродяг, жеб-раків (Див.: Ансель М. Новий соціальний захист. - М., 1970.). Слід зазначити, що ідеї нового соціального захисту одержа-ли закріплення у новому КК Франції 1992 р.